Project news
Найзахопливіші детективи для підлітка
Wizeclub Education: курси додаткової освіти в Україні
Що робити, якщо болить поперек
Онлайн академія Mate academy – від мрії потрапити в IT до першої роботи
Мобільні додатки для підтримки організації навчання та співпраці в освітньому процесі
Школа англійської для дітей: важливість навчання та як вибрати кращу школу
Хто такий Зевс?
Вивчаємо англійську за допомогою читання
Благодійність та соціальна відповідальність бізнесу
Як обрати надувний басейн?
Як створити і розкрутити групу у Фейсбуці без блокування
Практичні рекомендації по вибору школи англійської мови
Options for checking articles and other texts for uniqueness
Різниця між Lightning та USB Type-C: одна з відмінностей iPhone
Столична Ювелірна Фабрика
Відеоспостереження у школі: як захистити своїх дітей?
Чим привабливий новий Айфон 14?
Розширений пакет за акційною ціною!
iPhone 11 128 GB White
Програмування мовою Java для дітей — як батьки можуть допомогти в навчанні
Нюанси пошуку репетитора з англійської мови
Плюси та мінуси вивчення англійської по Скайпу
Роздруківка журналів
Either work or music: 5 myths about musicians and work
На лижі за кордон. Зимові тури в Закопане
Яку перевагу мають онлайн дошки оголошень?
Огляд смартфону Самсунг А53: що пропонує південнокорейський субфлагман
БЕЗПЕКА В ІНТЕРНЕТІ
Вітаємо з Днем Вчителя!
Портал E-schools відновлює роботу
Канікули 2022
Підписано меморандум з Мінцифрою!
Voting
Як Вам новий сайт?
Total 52 common:people_all_forms

Нормативно-правова база

Date: 19 січня 2021 о 08:04, Refreshed 15 червня 2021 о 10:40

ДЕКЛАРАЦІЯ ПРАВ ДИТИНИ

Проголошена Генеральною Асамблеєю Організації Об’єднаних Націй 20 листопада 1959 року.

Преамбула

— Беручи до уваги, що народи Об’єднаних Націй знову підтвердили в Статуті свою віру в основні права людини і в гідність та цінність людської особи і сповнені рішучості сприяти соціальному прогресові та поліпшенню умов життя при більшій свободі;

— беручи до уваги, що Організація Об’єднаних Націй у Загальній декларації прав людини проголосила, що кожна людина повинна володіти всіма зазначеними в ній правами і свободами без будь-яких відмінностей за такими ознаками як раса, колір шкіри, стать, мова, релігія, політичні або інші переконання, національне чи соціальне походження, майновий стан, народження чи інша обставина;

— беручи до уваги, що дитина внаслідок її фізичної і розумової незрілості потребує спеціальної охорони і піклування, включаючи і належний правовий захист, як до, так і після народження;

— беручи до уваги, що необхідність у такій спеціальній охороні була вказана в Женевській декларації прав дитини 1924 року і вказана у Загальній декларації прав людини, а також у статутах спеціалізованих установ і міжнародних організацій, що займаються питаннями добробуту дітей;

— беручи до уваги, що людство зобов’язане давати дитині краще, що воно має.

ГЕНЕРАЛЬНА АСАМБЛЕЯ

проголошує цю

ДЕКЛАРАЦІЮ ПРАВ ДИТИНИ

з метою забезпечити дітям щасливе дитинство і користування, для їх власного блага і блага суспільства, правами і свободами, які тут передбачені, і закликає батьків, чоловіків і жінок як окремих осіб, а також добровільні організації, місцеву владу і національні уряди до того, щоб вони визнали і намагалися дотримуватися цих прав шляхом законодавчих та інших заходів, поступово застосовуваних відповідно до таких принципів:

Принцип 1. Дитині повинні належати всі зазначені в цій Декларації права. Ці права мають визнаватися за всіма дітьми без будь-яких винятків і без відмінностей чи дискримінацій за ознакою раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних або інших переконань, національного чи соціального походження, майнового стану, народження або іншої обставини, що стосується самої дитини чи її сім’ї.

Принцип 2. Дитині законом або іншими засобами повинен бути забезпечений спеціальний захист і надані можливості та сприятливі умови, які дозволили б їй розвиватися фізично, розумове, морально, духовно та у соціальному відношенні здоровим і нормальним шляхом і в умовах свободи та гідності. При виданні з цією метою законів головним міркуванням має бути найкраще забезпечення інтересів дитини.

Принцип 3. Дитині має належати від її народження право на ім’я і громадянство.

Принцип 4. Дитина повинна користуватися благами соціального забезпечення. Їй має належати право на здорове зростання і розвиток; з цією метою спеціальні догляд і охорона повинні бути забезпечені як їй, так і її матері, включно з належним допологовим і післяпологовим доглядом. Дитині має належати право на відповідне харчування, житло, розваги і медичне обслуговування.

Принцип 5. Дитині, яка є неповноцінною у фізичному, психічному або соціальному відношенні, повинні забезпечуватися спеціальні режим, освіта і піклування, необхідні з огляду на її особливий стан.

Принцип 6. Дитина для повного і гармонійного розвитку її особи потребує любові і розуміння. Вона повинна, якщо це можливо, зростати під опікою і відповідальністю своїх батьків і, в усякому разі, в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; малолітню дитину не слід, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, розлучати зі своєю матір’ю. На суспільстві і на органах публічної влади повинен лежати обов’язок здійснювати особливе піклування про дітей, що не мають сім’ї, і про дітей, що не мають достатніх засобів для існування. Бажано, щоб багатодітним сім’ям надавалась державна або інша допомога на утримання дітей.

Принцип 7. Дитина має право на здобуття освіти, яка має бути безкоштовною і обов’язковою, в усякому разі на початкових стадіях. Їй має даватися освіта, яка сприяла б її загальному культурному розвиткові і завдяки якій вона могла б на основі рівності можливостей розвинути свої здібності і особисте мислення, а також усвідомлення моральної і соціальної відповідальності, і стати корисним членом суспільства. Якнайкраще забезпечення інтересів дитини має бути керівним принципом для тих, хто відповідає за її освіту і навчання; ця відповідальність лежить насамперед на її батьках.

Принцип 8. Дитина повинна за всіх обставин бути серед тих, хто першими одержують захист і допомогу.

Принцип 9. Дитина повинна бути захищена від усіх форм недбалого ставлення, жорстокості і експлуатації. Вона не повинна бути об’єктом торгівлі в будь-якій формі. Дитину не слід приймати на роботу до досягнення належного вікового мінімуму; їй ні в якому разі не повинні доручатися чи дозволятися роботи або заняття, які були б шкідливі для її здоров’я чи освіти або перешкоджали її фізичному, розумовому чи моральному розвиткові.

Принцип 10. Дитина має бути захищена від практики, яка може заохочувати расову, релігійну або будь-яку іншу форму дискримінації. Вона повинна виховуватися в дусі взаєморозуміння, терпимості, дружби між народами, миру і загального братерства, а також у повному усвідомленні, що її енергія та здібності мають бути присвячені служінню на користь інших людей.

Конвенція про права дитини

Набула чинності для України з 27 вересня 1991 року

Преамбула

Держави — сторони цієї Конвенції, вважаючи, що згідно з принципами, проголошеними в Статуті ООН, визнання властивої людині гідності, рівних і невід’ємних прав усіх членів суспільства є основою забезпечення свободи, справедливості та миру на землі, беручи до уваги, що народи Об’єднаних Націй підтвердили в Статуті свою віру в основні права людини, в гідність і цінність людської особи та сповнені рішучості сприяти соціальному прогресові та поліпшенню умов життя при більшій свободі, визнаючи, що Організація Об’єднаних Націй у Загальній декларації прав людини та Міжнародних пактах про права людини проголосила і погодилася з тим, що кожна людина має володіти всіма зазначеними в них правами і свободами без якої б то не було різниці за такими ознаками, як раса, колір шкіри, стать, релігія, політичні або інші переконання, національне або соціальне походження, майновий стан, народження або інші обставини, нагадуючи, що Організація Об’єднаних Націй в Загальній декларації прав людини проголосила, що діти мають право на особливе піклування та допомогу, впевнені в тому, що сім’ї як основному осередку суспільства та природному середовищу для зростання і благополуччя всіх її членів і особливо дітей мають бути надані необхідні захист і сприяння, з тим щоб вона могла повністю покласти на себе зобов’язання в рамках суспільства, визнаючи, що дитині для повного та гармонійного розвитку необхідно зростати в сімейному оточенні, в атмосфері щастя, любові та розуміння, вважаючи, що дитина має бути повністю підготовлена до самостійного життя в суспільстві та вихована в дусі ідеалів, проголошених у Статуті Організації Об’єднаних Націй, і особливо в дусі миру, гідності, терпимості, свободи, рівності та солідарності, беручи до уваги, що необхідність у такому особливому захисті дитини була передбачена в Женевській декларації прав дитини 1924 року і Декларації прав дитини, прийнятій Генеральною Асамблеєю 20 листопада 1959 року, та визнана в Загальній декларації прав людини, в Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (зокрема, в статтях 23 і 24), в Міжнародному пакті про економічні, соціальні та культурні права (зокрема, в статті 10), а також у статутах і відповідних документах спеціалізованих установ і міжнародних організацій, що займаються питаннями благополуччя дітей, беручи до уваги, що, як зазначено в Декларації про права дитини, «дитина внаслідок її фізичної і розумової незрілості потребує спеціальної охорони і піклування, включаючи належний правовий захист як до, так і після народження», посилаючись на положення Декларації про соціальні та правові принципи, що стосуються захисту і благополуччя дітей, особливо при передачі дітей на виховання та їх всиновленні, на національному і міжнародних рівнях, на положення Мінімальних стандартних правил ООН, що стосуються здійснення правосуддя щодо неповнолітніх («Пекінські правила») та Декларації про захист жінок і дітей в надзвичайних обставинах і в період збройних конфліктів, визнаючи, що в усіх країнах є діти, які живуть у виключно тяжких умовах, і що такі діти потребують особливої уваги, враховуючи належним чином важливість традицій і культурних цінностей кожного народу для захисту і гармонійного розвитку дитини, визнаючи важливість міжнародного співробітництва для поліпшення умов життя дітей в кожній країні, зокрема в країнах, що розвиваються, погодилися про нижченаведене:

Частина І

Стаття 1. Для цілей цієї Конвенції дитиною є кожна людська істота до досягнення 18-річного віку, якщо за законом, застосовуваним до даної особи, вона не досягає повноліття раніше.

Стаття 2.

1. Держави-сторони поважають і забезпечують всі права, передбачені цією Конвенцією, за кожною дитиною, яка перебуває в межах їх юрисдикції, без будь-якої дискримінації незалежно від раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних або інших переконань, національного, етнічного або соціального походження, майнового стану, стану здоров’я та народження дитини, її батьків чи законних опікунів або яких-небудь інших обставин.

2. Держави-сторони вживають всіх необхідних заходів щодо забезпечення захисту дитини від усіх форм дискримінації або покарання на підставі статусу, діяльності, висловлюваних поглядів чи переконань дитини, батьків дитини, законних опікунів чи інших членів сім’ї.

Стаття З.

1. В усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

2. Держави-сторони зобов’язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов’язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.

3. Держави-сторони забезпечують, щоб установи, служби та органи, відповідальні за піклування про дітей або їх захист, відповідали нормам, встановленим компетентними органами, зокрема в галузі безпеки й охорони здоров’я та з точки зору чисельності та придатності їх персоналу, а також компетентного нагляду.

Стаття 4. Держави-сторони вживають всіх необхідних законодавчих, адміністративних та інших заходів щодо здійснення прав, визнаних у цій Конвенції. Щодо економічних, соціальних і культурних прав, держави-сторони вживають таких заходів у максимальних межах наявних у них ресурсів, і за необхідності, в межах міжнародного співробітництва.

Стаття 5. Держави-сторони поважають відповідальність, права та обов’язки батьків і у відповідних випадках членів розширеної сім’ї чи общини, як це передбачено місцевим звичаєм, опікунів чи інших осіб, що за законом відповідають за дитину, належним чином управляти та керувати дитиною з метою здійснення визнаних цією Конвенцією прав і робити це згідно зі здібностями дитини, що розвиваються.

Стаття 6.

1. Держави-сторони визнають, що кожна дитина має невід’ємне право на життя.

2. Держави-сторони забезпечують у максимально можливій мірі виживання та здоровий розвиток дитини.

Стаття 7.

1. Дитина має бути зареєстрована зразу ж після народження і з моменту народження має право на ім’я і набуття громадянства, а також, наскільки це можливо, право знати своїх батьків і право на їх піклування.

2. Держави-сторони забезпечують здійснення цих прав згідно з їх національним законодавством та виконання їх зобов’язань за відповідними міжнародними документами в цій галузі, зокрема у випадку, коли б інакше дитина не мала громадянства.

Стаття 8.

1. Держави-сторони зобов’язані поважати право дитини на збереження індивідуальності, включаючи громадянство, ім’я та сімейні зв’язки, як передбачається законом, не допускаючи протизаконного втручання.

2. Якщо дитина протизаконне позбавляється частини або всіх елементів індивідуальності, держави-сторони забезпечують їй необхідну допомогу та захист для найшвидшого відновлення її індивідуальності.

Стаття 9.

1. Держави-сторони забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною чи не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

2. Під час будь-якого розгляду згідно з пунктом 1 цієї статті всім заінтересованим сторонам надається можливість брати участь у розгляді та викладати свою точку зору.

3. Держави-сторони поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить інтересам дитини.

4. У тих випадках, коли таке розлучення випливає з якого-небудь рішення, прийнятого державою-стороною, наприклад при арешті, тюремному ув’язненні, висилці, депортації чи смерті (включаючи смерть, що наступила через будь-яку причину під час перебування даної особи у віданні держави) одного чи обох батьків або дитини, така держава-сторона надає батькам, дитині чи, якщо це необхідно, іншому члену сім’ї на їх прохання необхідну інформацію щодо місцеперебування відсутнього члена (членів) сім’ї, якщо надання цієї інформації не завдає шкоди добробуту дитини. Держави-сторони надалі забезпечують, щоб подання такого прохання само по собі не призводило до несприятливих наслідків для відповідної особи (осіб).

Стаття 10.

1. Відповідно до зобов’язання держав-сторін за пунктом 1 статті 9 заява дитини чи її батьків на в’їзд у державу-сторону або виїзд із неї з метою возз’єднання сім’ї повинна розглядатися державами-сторонами позитивним, гуманним і оперативним чином. Держави-сторони надалі забезпечують, щоб подання такого прохання не призводило до несприятливих наслідків для заявників та членів їх сім’ї.

2. Дитина, батьки якої проживають у різних державах, має право підтримувати на регулярній основі, за винятком особливих обставин, особисті стосунки та прямі контакти з обома батьками. З цією метою і відповідно до зобов’язання держав-сторін за пунктом 2 статті 9 держави-сторони поважають право дитини та її батьків залишати будь-яку країну, включаючи власну, і повертатися в свою країну. Щодо права залишати будь-яку країну діють лише такі обмеження, які встановлені законом, необхідні для охорони державної безпеки, громадського порядку, здоров’я чи моралі населення або прав і свобод інших осіб і сумісні з визнаними в цій Конвенції іншими правами.

Стаття 11.

1. Держави-сторони вживають заходів щодо боротьби з незаконним переміщенням і неповерненням дітей із-за кордону.

2. З цією метою держави-сторони сприяють укладенню двосторонніх або багатосторонніх угод чи приєднуються до чинних угод.

Стаття 12.

1. Держави-сторони забезпечують дитині, здатній сформулювати власні погляди, право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що торкаються дитини, причому поглядам дитини приділяється належна увага згідно з її віком і зрілістю.

2. З цією метою дитині, зокрема, надається можливість бути заслуханою в ході будь-якого судового чи адміністративного розгляду, що торкається дитини, безпосередньо або через представника чи відповідний орган у порядку, передбаченому процесуальними нормами національного законодавства.

Стаття 13.

1. Дитина має право вільно висловлювати свої думки; це право включає свободу шукати, одержувати та передавати інформацію та ідеї будь-якого роду незалежно від кордонів в усній, письмовій чи друкованій формі, у формі творів мистецтва чи за допомогою інших засобів на вибір дитини.

2. Здійснення цього права може зазнавати деяких обмежень, проте ними можуть бути лише ті обмеження, які передбачені законом і необхідні:

а) для поваги прав і репутації інших осіб;

б) для охорони державної безпеки, громадського порядку, здоров’я або моралі населення.

Стаття 14.

1. Держави-сторони поважають право дитини на свободу думки, совісті та релігії.

2. Держави-сторони поважають права та обов’язки батьків у відповідних випадках законних опікунів керувати дитиною в здійсненні її права методом, що відповідає розвитку здібностей дитини.

3. Свобода дотримуватися своєї релігії або віри може зазнавати лише таких обмежень, які встановлені законом і необхідні для охорони державної безпеки, громадського порядку, моралі та здоров’я населення або захисту основних прав і свобод інших осіб.

Стаття 15.

1. Держави-сторони визнають право дитини на свободу асоціацій і свободу мирних зборів.

2. Щодо здійснення даного права не можуть застосовуватися будь-які обмеження, крім тих, які застосовуються відповідно до закону та необхідні в демократичному суспільстві в інтересах державної безпеки, громадського порядку, охорони здоров’я та моралі населення або захисту прав і свобод інших осіб.

Стаття 16.

1. Жодна дитина не може бути об’єктом свавільного або незаконного втручання в здійснення її права на особисте та сімейне життя, недоторканність житла, таємницю кореспонденції або незаконного посягання на її честь і гідність.

2. Дитина має право на захист закону від такого втручання або посягання.

Стаття 17. Держави-сторони визнають важливу роль засобів масової інформації і забезпечують, щоб дитина мала доступ до інформації і матеріалів із різних національних і міжнародних джерел, особливо до таких інформації і матеріалів, які спрямовані на сприяння соціальному, духовному та моральному благополуччю, а також здоровому фізичному і психічному розвитку дитини. З цією метою держави-сторони:

а) сприяють засобам масової інформації у поширенні інформації і матеріалів, корисних для дитини в соціальному, культурному відношеннях та в дусі статті 29;

б) сприяють міжнародному співробітництву в галузі підготовки, обміну та поширення інформації і матеріалів, що надходять із різних культурних, національних і міжнародних джерел;

в) сприяють виданню та розповсюдженню дитячої літератури;

г) сприяють засобам масової інформації у приділенні особливої уваги мовним потребам дитини, яка належить до якоїсь групи меншостей або до корінного населення;

д) сприяють розробці належних принципів захисту дитини від інформації і матеріалів, що завдають шкоди її благополуччю, враховуючи положення статей 13 і 18.

Стаття 18.

1. Держави-сторони докладають всіх можливих зусиль для того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання та розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

2. З метою гарантування та сприяння здійсненню прав, викладених у цій Конвенції, держави-сторони надають батькам і законним опікунам належну допомогу у виконанні ними обов’язків по вихованню дітей та забезпечують розвиток мережі дитячих установ.

3. Держави-сторони вживають всіх необхідних заходів щодо забезпечення того, щоб діти, батьки яких працюють, мали право користуватися призначеними для них службами й установами по догляду за дітьми.

Стаття 19.

1. Держави-сторони вживають всіх необхідних законодавчих, адміністративних, соціальних і просвітніх заходів з метою захисту дитини від усіх форм фізичного та психологічного насильства, образи чи зловживань, відсутності піклування чи недбалого і брутального поводження та експлуатації, включаючи сексуальні зловживання, з боку батьків, законних опікунів чи будь-якої іншої особи, яка турбується про дитину.

2. Такі заходи захисту у випадку необхідності включають ефективні процедури для розроблення соціальних програм з метою надання необхідної підтримки дитині й особам, які турбуються про неї, а також здійснення інших форм запобігання, виявлення, повідомлення, передачі на розгляд, розслідування, лікування та інших заходів у зв’язку з випадками жорстокого поводження з дитиною, зазначеними вище, а також у випадку необхідності початку судової процедури.

Стаття 20.

1. Дитина, яка тимчасово або постійно позбавлена сімейного оточення або яка в її власних якнайкращих інтересах не може залишатися в такому оточенні, має право на особливий захист і допомогу, що надається державою.

2. Держави-сторони відповідно до своїх національних законів забезпечують зміну догляду за дитиною.

3. Такий догляд може включати, зокрема, передачу на виховання («кафала», за ісламським правом), усиновлення або, за необхідності, направлення до відповідних установ по догляду за дітьми. Під час розгляду варіантів зміни необхідно належним чином враховувати бажаність наступництва виховання дитини, її етнічне походження, релігійну та культурну належність і рідну мову.

Стаття 21. Держави-сторони, які визнають і/чи дозволяють існування системи всиновлення, забезпечують, щоб, найкращі інтереси дитини були враховані в першочерговому порядку, і вони:

а) забезпечують, щоб усиновлення дитини дозволяли лише компетентні власті, які визначають згідно із застосовуваним законом і процедурами та на підставі всієї інформації, що має відношення до справи і достовірна, що всиновлення допустимо з огляду на статус дитини щодо батьків, родичів і законних опікунів і що, якщо потрібно, заінтересовані особи дали свою усвідомлену згоду на всиновлення на підставі такої консультації, яка може бути необхідною;

б) визначають, що всиновлення в іншій країні може розглядатися як альтернативний спосіб догляду за дитиною, якщо дитина не може бути передана на виховання або в сім’ю, яка могла б забезпечити її виховання або всиновлення, і якщо забезпечення якогось придатного догляду в країні походження дитини є неможливим;

в) забезпечують, щоб у випадку всиновлення дитини в іншій країні застосовувалися такі самі гарантії і норми, які застосовуються щодо всиновлення в межах країни;

г) вживають всіх необхідних заходів з метою забезпечення того, щоб у випадку всиновлення в іншій країні влаштування дитини не призводило до одержання невиправданих фінансових вигод, пов’язаних з цією особою;

д) сприяють у необхідних випадках досягненню цілей цієї статті шляхом укладення двосторонніх і багатосторонніх домовленостей або угод та намагаються на цій підставі забезпечити, щоб влаштування дитини в іншій країні здійснювали компетентні власті чи органи.

Стаття 22.

1. Держави-сторони вживають необхідних заходів, щоб забезпечити дитині, яка бажає одержати статус біженця або яка вважається біженцем, відповідно до застосовуваних міжнародним або внутрішнім правом процедур, як тій, що супроводжується, так і тій, що не супроводжується її батьками або будь-якою іншою особою, належний захист і гуманітарну допомогу в користуванні застосовуваними правами, викладеними в цій Конвенції та інших міжнародних документах з прав людини або гуманітарних документах, учасницями яких є зазначені держави.

2. З цією метою держави-сторони сприяють у випадках, коли вони вважають це за необхідне, будь-яким зусиллям Організації Об’єднаних Націй та інших компетентних міжурядових або неурядових організацій щодо захисту такої дитини та надання їй допомоги у пошуку батьків чи інших членів сім’ї будь-якої дитини-біженця, з тим щоб одержати інформацію, необхідну для її возз’єднання зі своєю сім’єю. В тих випадках, коли батьки або інші члени сім’ї не можуть бути знайдені, цій дитині надається такий самий захист, як і будь-якій іншій дитині, з якихось причин тимчасово або постійно позбавленій сімейного оточення, як це передбачено в цій Конвенції.

Стаття 23.

1. Держави-сторони визнають, що неповноцінна в розумовому або фізичному відношенні дитина має вести повноцінне і достойне життя в умовах, які забезпечують її гідність, сприяють почуттю впевненості в собі і полегшують її активну участь у житті суспільства.

2. Держави-сторони визнають право неповноцінної дитини на особливе піклування, заохочують і забезпечують надання, за умови наявності ресурсів, дитині, яка має на це право, та відповідальним за турботу про неї допомогу, щодо якої подано прохання і яка відповідає стану дитини та становищу її батьків або інших осіб, що забезпечують турботу про дитину.

3. На забезпечення особливих потреб неповноцінної дитини допомога згідно з пунктом 2 цієї статті надається при можливості безкоштовно з урахуванням фінансових ресурсів батьків або інших осіб, що забезпечують турботу про дитину, та має на меті забезпечення неповноцінній дитині ефективного доступу до послуг у галузі освіти, професійної підготовки, медичного обслуговування, відновлення здоров’я, підготовки до трудової діяльності та доступу до засобів відпочинку таким чином, який дає змогу найповнішого залучення дитини до соціального життя та досягнення розвитку, включаючи культурний і духовний.

4. Держави-сторони сприяють у дусі міжнародного співробітництва обміну відповідною інформацією в галузі профілактичної охорони здоров’я, медичного, психологічного та функціонального лікування неповноцінних дітей, включаючи розповсюдження інформації про методи реабілітації, загальноосвітньої і професійної підготовки, а також доступу до цієї інформації, з тим, щоб розширити свої можливості та знання, набути більшого досвіду в цій галузі. З огляду на це, особлива увага має приділятися потребам країн, що розвиваються.

Стаття 24.

1. Держави-сторони визнають право дитини на користування найбільш досконалими послугами системи охорони здоров’я та засобами лікування хвороб і відновлення здоров’я.

2. Держави-сторони домагаються повного здійснення цього права, зокрема вживають заходів щодо:

а) зниження рівня смертності немовлят і дитячої смертності;

б) забезпечення надання необхідної медичної допомоги та охорони здоров’я всіх дітей з приділенням першочергової уваги розвитку первинної медичне санітарної допомоги;

в) боротьби з хворобами і недоїданням, у тому числі в межах первинної медико-санітарної допомоги, шляхом, поряд з іншим, застосування легкодоступної технології та надання достатньої кількості поживного продовольства та чистої питної води, беручи до уваги небезпеку та ризик забруднення навколишнього середовища;

г) надання матерям належних послуг з охорони здоров’я у допологовий і післяпологовий періоди;

д) забезпечення інформацією всіх прошарків суспільства, зокрема батьків і дітей, щодо здоров’я і харчування дітей, переваги грудного годування, гігієни, санітарії середовища перебування дитини та запобігання нещасним випадкам, а також доступу до освіти та підтримки у використанні цих знань; ж) розвитку просвітницької роботи та послуг у галузі профілактичної медичної допомоги та планування розміру сім’ї.

3. Держави-сторони вживають будь-яких ефективних і необхідних заходів з метою скасування традиційної практики, що негативно впливає на здоров’я дітей.

4. Держави-сторони зобов’язані сприяти міжнародному співробітництву і розвивати його з метою поступового досягнення повного здійснення права, яке визнається в цій статті. В зв’язку з цим, особлива увага має приділятися потребам країн, що розвиваються.

Стаття 25. Держави-сторони визнають права дитини, яка віддана компетентними органами на піклування з метою догляду, захисту, фізичного чи психічного лікування, на періодичну оцінку лікування і всіх інших умов піклування.

Стаття 26.

1. Держави-сторони визнають за кожною дитиною право користуватися благами соціального забезпечення, включаючи соціальне страхування, і вживають необхідних заходів щодо досягнення повного здійснення цього права згідно з їх національним законодавством.

2. Ці блага, в міру необхідності, надаються з урахуванням наявних ресурсів і можливостей дитини та осіб, які несуть відповідальність за утримання дитини, а також будь-яких міркувань, пов’язаних з одержанням благ дитиною чи від її імені.

Стаття 27.

1. Держави-сторони визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального та соціального розвитку дитини.

2. Батько(-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

3. Держави-сторони відповідно до національних умов в межах своїх можливостей вживають необхідних заходів щодо надання допомоги батькам та іншим особам, які виховують дітей, у здійсненні цього права та у випадку необхідності надають матеріальну допомогу і підтримують програми, особливо щодо забезпечення дитини харчуванням, одягом і житлом.

4. Держави-сторони вживають всіх необхідних заходів щодо забезпечення відновлення утримання дитини батьками або іншими особами, які відповідають за дитину, як всередині держави-сторони, так і за кордоном. Зокрема, якщо особа, яка несе фінансову відповідальність за дитину, і дитина проживають у різних державах, держави-сторони сприяють приєднанню до міжнародних угод або укладенню таких угод, а також досягненню інших відповідних домовленостей.

Стаття 28.

1. Держави-сторони визнають право дитини на освіту, і з метою поступового досягнення здійснення цього права на підставі рівних можливостей вони, зокрема:

а) вводять безплатну й обов’язкову початкову освіту;

б) сприяють розвиткові різних форм середньої освіти, як загальної, так і професійної, забезпечують її доступність для всіх дітей та вживають таких заходів, як введення безплатної освіти та надання у випадку необхідності фінансової допомоги;

в) забезпечують доступність вищої освіти для всіх на підставі здібностей кожного за допомогою всіх необхідних засобів;

г) забезпечують доступність інформації та матеріалів у галузі освіти й професійної підготовки для всіх дітей;

д) вживають заходів щодо сприяння регулярному відвіданню шкіл і зниженню кількості учнів, які залишили школу.

2. Держави-сторони вживають всіх необхідних заходів, щоб шкільна дисципліна була забезпечена методами, що ґрунтуються на повазі до людської гідності дитини та відповідно до цієї Конвенції.

3. Держави-сторони заохочують і розвивають міжнародне співробітництво з питань, що стосуються освіти, зокрема з метою сприяння ліквідації невігластва та неписьменності в усьому світі та полегшення доступу до науково-технічних знань і сучасних методів навчання. В цьому зв’язку особлива увага має приділятися потребам країн, що розвиваються.

Стаття 29.

1. Держави-сторони погоджуються щодо того, що освіта дитини має бути спрямована на:

а) розвиток особи, талантів, розумових здібностей дитини в найповнішому обсязі;

б) виховання поваги до прав людини та основних свобод, а також принципів, проголошених у Статуті Організації Об’єднаних Націй;

в) виховання поваги до батьків дитини, її культурної самобутності, мови та національних цінностей країни, в якій дитина проживає, до країни її походження та цивілізацій, відмінних від її власної;

г) підготовку дитини до свідомого життя у вільному суспільстві в дусі розуміння миру, терпимості, рівноправності чоловіків і жінок та дружби між усіма народами, етнічними, національними і релігійними групами, а також особами з корінного населення;

д) виховання поваги до навколишньої природи.

2. Жодна частина цієї статті або статті 22 не тлумачиться як така, що обмежує свободу окремих осіб і органів створювати учбові заклади та керувати ними за умови постійного додержання принципів, викладених у пункті 1 цієї статті, та виконання вимоги того, щоб освіта, яку одержують в таких учбових закладах, відповідала мінімальним нормам, що можуть бути встановлені державою.

Стаття 30. У таких державах, де існують етнічні, релігійні або мовні меншості чи особи з числа корінного населення, дитині, яка належить до таких меншостей чи корінного населення, не може бути відмовлено в праві спільно з іншими членами її групи користуватися своєю культурою, сповідувати свою релігію і виконувати її обряди, а також користуватися рідною мовою.

Стаття 31.

1. Держави-сторони визнають право дитини на відпочинок і дозвілля, право брати участь в іграх і розважальних заходах, що відповідають її віку, та вільно брати участь у культурному житті та займатися мистецтвом.

2. Держави-сторони поважають і заохочують право дитини на всебічну участь у культурному і творчому житті та сприяють наданню їй відповідних і рівних можливостей для культурної і творчої діяльності, дозвілля і відпочинку.

Стаття 32.

1. Держави-сторони визнають право дитини на захист від економічної експлуатації та від виконання будь-якої роботи, яка може являти небезпеку для здоров’я, бути перешкодою в одержанні нею освіти чи завдавати шкоди її здоров’ю, фізичному, розумовому, духовному, моральному та соціальному розвитку.

2. Держави-сторони приймають законодавчі, адміністративні та соціальні заходи, а також заходи в галузі освіти, з тим щоб забезпечити реалізацію цієї статті. З цією метою, керуючись відповідними положеннями інших міжнародних документів, держави-сторони, зокрема:

а) встановлюють мінімальний вік для прийому на роботу; Ь) визначають необхідні вимоги щодо тривалості робочого дня й умов праці; С) передбачають відповідні види покарань або інші санкції для забезпечення ефективного здійснення цієї статті.

Стаття 33. Держави-сторони вживають всіх необхідних заходів, включаючи законодавчі, адміністративні та соціальні, а також заходи в галузі освіти, щоб захистити дітей від незаконного зловживання наркотичними засобами та психотропними речовинами, як вони визначені у відповідних міжнародних договорах, та не допускати залучення дітей до протизаконного виробництва таких речовин і торгівлі ними.

Стаття 34. Держави-учасниці зобов’язанні захищати дитину від усіх форм сексуальної експлуатації та сексуальних розбещень. З цією метою держави-сторони, зокрема, вживають на національному, двосторонньому та багатосторонньому рівнях всіх необхідних заходів щодо запобігання:

а) схилянню або примушуванню дитини до будь-якої незаконної сексуальної діяльності;

б) використанню дітей з метою експлуатації у проституції або в іншій незаконній сексуальній практиці;

в) використанню дітей з метою експлуатації у порнографії та порнографічних матеріалах.

Стаття 35. Держави-сторони вживають на національному, двосторонньому та багатосторонньому рівнях всіх необхідних заходів щодо відвернення викрадень дітей, торгівлі дітьми чи їх контрабанди в будь-яких цілях і в будь-якій формі.

Стаття 36. Держави-сторони захищають дитину від усіх експлуатації, що завдають шкоди будь-якому аспекту добробуту дитини.

Стаття 37. Держави-сторони забезпечують:

а) щоб жодна дитина не піддавалася катуванням та іншим жорстоким, нелюдським або принижуючим гідність видам поводження чи покарання. Ні смертна кара, ні довічне тюремне ув’язнення, які не передбачають можливості звільнення, не призначаються за злочини, вчинені особами, молодшими 18 років;

б) щоб жодна дитина не була позбавлена волі незаконним або свавільним чином. Арешт, затримання чи тюремне ув’язнення дитини здійснюються згідно з законом та використовуються лише як крайній захід і протягом найкоротшого відповідного періоду часу;

в) гуманне ставлення до кожної позбавленої волі дитини і повагу до гідності її особи з урахуванням потреб осіб її віку. Зокрема, кожна позбавлена волі дитина має бути відокремлена від дорослих, якщо тільки не вважається, що в найкращих інтересах дитини цього не слід робити, та мати право підтримувати зв’язок із своєю сім’єю шляхом листування та побачень, за винятком особливих обставин;

г) щоб кожна позбавлена волі дитина мала право на негайний доступ до правової та іншої відповідної допомоги, а також право оскаржувати законність позбавлення її волі перед судом чи іншим компетентним, незалежним і безстороннім органом та право на невідкладне прийняття ними рішень щодо будь-якої процесуальної дії.

Стаття 38.

1. Держави-сторони зобов’язані поважати норми міжнародного гуманітарного права, що застосовуються до них у випадку збройних конфліктів і стосуються дітей, та забезпечувати їх додержання.

2. Держави-сторони вживають всіх можливих заходів щодо забезпечення того, щоб особи, які не досягли 15-річного віку, не брали безпосередньої участі у воєнних діях.

3. Держави-сторони утримуються від призову будь-якої особи, яка не досягла 15-річнога віку, на службу до збройних сил. При вербуванні з числа осіб, які досягли 15-річного віку, але яким ще не виповнилося 18 років, держави-сторони прагнуть віддавати перевагу особам більш старшого віку.

4. Згідно зі своїми зобов’язаннями за міжнародним гуманітарним правом, пов’язаним із захистом цивільного населення під час збройних конфліктів, держави-сторони зобов’язані вживати всіх можливих заходів з метою забезпечення захисту дітей, яких торкається збройний конфлікт, та догляду за ними.

Стаття 39. Держави-сторони вживають всіх необхідних заходів для сприяння фізичному та психологічному відновленню та соціальній інтеграції дитини, яка є жертвою будь-яких видів нехтування, експлуатації чи зловживань, катувань чи будь-яких жорстоких, нелюдських або принижуючих гідність видів поводження, покарання чи збройних конфліктів. Таке відновлення та реінтеграція мають здійснюватися в умовах, що забезпечують здоров’я, самоповагу і гідність дитини.

Стаття 40.

1. Держави-сторони визнають право кожної дитини, яка, як вважається, порушила кримінальне законодавство, звинувачується або визнається винною в його порушенні, на таке поводження, що сприяє розвиткові у дитини почуття гідності та значущості, зміцнює в ній повагу до прав людини й основних свобод інших та при якому беруться до уваги вік дитини і бажаність сприяння її реінтеграції та виконання нею корисної ролі в суспільстві.

2. З цією метою і беручи до уваги відповідні положення міжнародних документів, держави-сторони, зокрема, забезпечують, щоб:

а) жодна дитина не вважалася порушником кримінального законодавства, не була звинувачена та визнана винною в його порушенні через дію чи бездіяльність, які не були заборонені національним і міжнародним правом на час їх здійснення;

б) кожна дитина, яка, як вважається, порушила кримінальне законодавство чи звинувачується в його порушенні, мала принаймні такі гарантії:

І) презумпцію невинності, поки її вина не буде доведена згідно із законом;

ii) негайне і безпосереднє інформування її про звинувачення проти неї, а у випадку необхідності — через її батьків чи законних опікунів, та одержання правової й іншої необхідної допомоги при підготовці та здійсненні свого захисту;

iii) невідкладне прийняття рішення з розглядуваного питання компетентним, незалежним і безстороннім органом чи судовим органом у ході справедливого слухання згідно із законом у присутності адвоката чи іншої відповідної особи і, якщо це не вважається таким, що суперечить найкращим інтересам дитини, зокрема, з урахуванням її віку чи становища її батьків або законних опікунів;

iV) свобода від примусу щодо даних свідчень чи визнання вини; вивчення показань свідків звинувачення або самостійно, або за допомогою інших осіб та забезпечення рівноправної участі свідків захисту та вивчення їх свідчень;

V) якщо вважається, що дитина порушила кримінальне законодавство, повторний розгляд вищим компетентним, незалежним і безстороннім органом чи судовим органом згідно із законом відповідного рішення та будь-яких вжитих у цьому зв’язку заходів;

Vi) безплатна допомога перекладача, якщо дитина не розуміє використовуваної мови чи не розмовляє нею;

Vii) повна повага її особистого життя на всіх стадіях розгляду.

3. Держави-сторони прагнуть сприяти створенню законів, процедур, органів і установ, що мають безпосереднє відношення до дітей, які, як вважається, порушили кримінальне законодавство, звинувачуються чи визнаються винними в його порушенні, і зокрема:

а) встановленню мінімального віку, нижче якого діти вважаються нездатними порушити кримінальне законодавство;

б) у випадку необхідності та бажаності вжиттю заходів щодо поводження з такими дітьми без використання судового розгляду за умов повного додержання прав людини та правових гарантій.

4. Необхідна наявність таких різних заходів, як догляд, положення про опіку і нагляд, консультативні послуги, призначення випробного строку виховання, програми навчання і професійної підготовки, та інших форм догляду, що замінюють догляд в установах, з метою забезпечення такого поводження з дитиною, яке забезпечувало б її добробут і відповідало її становищу та характеру злочину.

Стаття 41. Жодне в цій Конвенції не торкається будь-яких положень, які більшою мірою сприяють здійсненню прав дитини і можуть міститися:

а) в законі держави-сторони;

б) в нормах міжнародного права, що діють щодо даної держави.

Частина ІІ

Стаття 42. Держави-сторони зобов’язані, використовуючи належні та дійові засоби, широко інформувати про принципи і положення Конвенції як дорослих, так і дітей.

Стаття 43.

1. З метою розгляду прогресу, досягнутого державами-сторонами щодо виконання зобов’язань, взятих згідно з цією Конвенцією, засновується Комітет з прав дивини, який здійснює функції, передбачені нижче.

2. Комітет складається з десяти експертів, що відзначаються високими моральними якостями та визнаною компетентністю в галузі, охоплюваній цією Конвенцією. Членів Комітету обирають держави-сторони з числа своїх громадян, вони виступають як особистості, при цьому приділяється увага справедливому географічному розподілу, а також головним правовим системам.

3. Членів Комітету обирають таємним голосуванням із числа внесених до списку осіб, висунутих державами-сторонами. Кожна держава-сторона може висувати одну особу з числа своїх громадян.

4. Первісні вибори до Комітету проводяться не пізніше ніж через шість місяців з дня, коли Конвенція набуває чинності, а надалі — раз на два роки. Принаймні за чотири місяці до дня кожних виборів Генеральний секретар Організації Об’єднаних Націй звертається до держав-сторін з листом, пропонуючи їм подати кандидатури протягом двох місяців. Потім Генеральний секретар складає в алфавітному порядку список всіх висунутих таким чином осіб із зазначенням держав-сторін, які висунули цих осіб, та представляє цей список державам-сторонам цієї Конвенції.

5. Вибори проводяться на нарадах держав-сторін, які скликає Генеральний секретар у центральних установах Організації Об’єднаних Націй. На нарадах, де дві третини держав-сторін складають кворум, обраними до складу Комітету є ті кандидати, які дістали найбільшу кількість голосів і абсолютну більшість голосів представників держав-сторін, що присутні та беруть участь у голосуванні.

6. Члени Комітету обираються на чотирирічний строк. Вони мають право бути переобраними у випадку повторного висунення їх кандидатур. Строк повноважень п’яти членів, обраних на перших виборах, минає вкінці дворічного періоду; негайно після перших виборів імена цих п’яти членів визначаються головою наради шляхом жеребкування.

7. У випадку смерті або відставки якого-небудь члена Комітету або якщо він, чи вона, з якоїсь іншої причини не може більше виконувати обов’язки члена Комітету, держава-сторона, що висунула даного члена Комітету, призначає іншого експерта з числа своїх громадян на строк, що залишився, за умови схвалення Комітетом.

8. Комітет встановлює власні правила процедури.

9. Комітет обирає своїх службових осіб на дворічний строк.

10. Сесії Комітету, як правило, проводяться в центральних установах Організації Об’єднаних Націй або в будь-якому іншому відповідному місці, визначеному Комітетом. Комітет, як правило, проводить сесії щорічно. Тривалість сесії Комітету визначається і при необхідності переглядається на нарадах держав — сторін цієї Конвенції за умови схвалення Генеральною Асамблеєю.

11. Генеральний секретар Організації Об’єднаних Націй надає необхідні персонал і матеріальні засоби для ефективного здійснення Комітетом своїх функцій відповідно до цієї Конвенції.

12. Члени Комітету, заснованого відповідно до цієї Конвенції, одержують схвалювану Генеральною Асамблеєю винагороду з коштів Організації Об’єднаних Націй в порядку та на умовах, встановлених Генеральною Асамблеєю.

Стаття 44.

1. Держави-сторони зобов’язані подавати Комітету через Генерального секретаря Організацій Об’єднаних Націй доповіді про вжиті ними заходи щодо закріплення визнаних у Конвенції прав та прогрес, досягнутий у здійсненні цих прав;

а) протягом двох років після набуття чинності цією Конвенцією для відповідної держави-сторони;

б) надалі — що п’ять років.

2. У доповідях, які подаються відповідно до цієї статті, зазначаються фактори і труднощі, якщо такі є, що впливають на ступінь виконання зобов’язань за цією Конвенцією. Доповіді містять також достатню інформацію з тим, щоб забезпечити Комітету повне розуміння дії Конвенції у даній країні.

3. Державі-стороні, яка подала Комітету всебічну первинну інформацію, немає необхідності повторювати у наступних доповідях, що подаються відповідно до пункту 1 (б) цієї статті, раніше викладену основну інформацію.

4. Комітет може запитувати у держав-сторін додаткову інформацію.

5. Доповіді про діяльність Комітету раз на два роки представляються Генеральній Асамблеї через Економічну та соціальну раду.

6. Держави-сторони забезпечують широку гласність своїм доповідям у власних країнах.

Стаття 45.

1. З метою сприяння ефективному здійсненню Конвенції та заохочення міжнародного співробітництва в галузі, охоплюваній цією Конвенцією:

2. Спеціалізовані установи, Дитячий фонд Організації Об’єднаних Націй та інші органи Організації Об’єднаних Націй мають право бути представленими при розгляді питань про здійснення таких положень цієї Конвенції, які входять до сфери їх повноважень. Комітет може запропонувати спеціалізованим установам, Дитячому фонду Організацій Об’єднаних Націй та іншим компетентним органам, якщо він вважає це за доцільне, подавати висновки експертів щодо здійснення Конвенції у тих галузях, які входять до сфери їх відповідних повноважень. Комітет може запропонувати спеціалізованим установам, Дитячому фонду Організації Об’єднаних Націй та іншим органам Організації Об’єднаних Націй подавати доповіді про здійснення Конвенції у галузях, що входять до сфери їх діяльності;

3. Комітет направляє, якщо він вважає за доцільне, до спеціалізованих установ, Дитячого фонду Організацій Об’єднаних Націй та інших компетентних органів будь-які доповіді держав-сторін, в яких вміщені прохання про технічну консультацію чи допомогу або йдеться про потреби в цьому, зазначені зауваження та пропозиції Комітету, якщо такі є, щодо таких прохань чи зауважень;

4. Комітет може рекомендувати Генеральній Асамблеї запропонувати Генеральному секретареві провести від її імені дослідження з питань, що стосуються прав дитини;

5. Комітет може вносити пропозиції і рекомендації загального характеру, засновані на інформації, одержаній відповідно до статей 44 і 45 цієї Конвенції. Такі пропозиції і рекомендації загального характеру направляються будь-якій заінтересованій державі-стороні і повідомляються Генеральній Асамблеї поряд із зауваженнями держав-сторін, якщо такі є.

Частина ІІІ

Стаття 46. Ця Конвенція відкрита для підписання всіма державами.

Стаття 47. Ця Конвенція підлягає ратифікації. Ратифікаційні грамоти здаються на зберігання Генеральному секретареві Організації Об’єднаних Націй.

Стаття 48. Ця Конвенція відкрита для приєднання до неї будь-якої держави. Документи про приєднання здаються на зберігання Генеральному секретареві Організації Об’єднаних Націй.

Стаття 49.

1. Ця Конвенція набуває чинності на тридцятий день після здачі на зберігання Генеральному секретареві Організації Об’єднаних Націй двадцятої ратифікаційної грамоти або документа про приєднання.

2. Для кожної держави, яка ратифікує цю Конвенцію або приєднається до неї після здачі на зберігання двадцятої ратифікаційної грамоти або документа про приєднання, ця Конвенція набуває чинності на тридцятий день після здачі такою державою на зберігання її ратифікаційної грамоти або документа про приєднання.

Стаття 50.

1. Будь-яка держава-сторона може запропонувати поправку та подати її Генеральному секретареві Організації Об’єднаних Націй. Генеральний секретар потім направляє запропоновану поправку державам-сторонам з проханням повідомити його, чи висловлюються вони за скликання конференції держав-сторін з метою розгляду цих пропозицій та проведення по них голосування. Якщо протягом чотирьох місяців, починаючи з дати такого повідомлення, принаймні третина держав-сторін висловиться за таку конференцію, Генеральний секретар скликає цю конференцію під егідою Організації Об’єднаних Націй. Будь-яка поправка, прийнята більшістю держав-сторін, які присутні та голосують на цій конференції, подається Генеральній Асамблеї на її затвердження.

2. Поправка, прийнята згідно з пунктом 1 цієї статті, набуває чинності після затвердження її Генеральною Асамблеєю Організації Об’єднаних Націй та прийняття її більшістю у дві третини держав-сторін.

3. Коли поправка набуває чинності, вона стає обов’язковою для тих держав-сторін, які її прийняли, а для інших держав-сторін залишаються обов’язковими положення цієї Конвенції та будь-які попередні поправки.

Стаття 51.

1. Генеральний секретар Організації Об’єднаних Націй отримує та розсилає всім вам текст застережень, зроблених державами у момент ратифікації або приєднання.

2. Застереження, не сумісні з цілями і завданнями цієї Конвенції, не допускаються.

3. Застереження можуть бути зняті в будь-який час шляхом відповідного повідомлення, направленого Генеральному секретареві Організації Об’єднаних Націй, який потім повідомляє про це всі держави. Таке повідомлення набуває чинності з дня отримання його Генеральним секретарем.

Стаття 52. Будь-яка держава-сторона може денонсувати цю Конвенцію шляхом письмового повідомлення Генерального секретаря Організації Об’єднаних Націй. Денонсація набуває чинності через рік після отримання повідомлення Генеральним секретарем.

Стаття 53. Генерального секретаря Організації Об’єднаних націй призначають депозитарієм цієї Конвенції.

Стаття 54. Оригінал цієї Конвенції, англійський, арабський, іспанський, китайський, російський і французький тексти якої є автентичними, здається на зберігання Генеральному секретареві Організації Об’єднаних Націй.

Прийнята та відкрита для підписання, ратифікації та приєднання резолюцією 44/25 Генеральної Асамблеї від 20 листопада 1989 року.

Правила поведінки здобувача освіти в закладі освіти

І. ЗАГАЛЬНІ ПРАВИЛА ПОВЕДІНКИ

1. Правила поведінки учнів базуються на законах України, постановах Міністерства освіти та науки України , органів місцевого самоврядування, Статуті школи.

2. Учень приходить в школу за 15-20 хвилин до початку занять, чистий і охайний, займає своє робоче місце з першим дзвінком, готує все необхідне навчальне приладдя до майбутнього уроку.

3. Не можна приносити на територію школи з будь-якою метою і використовувати будь-яким способом зброю, в т.ч. ножі, вибухові, вогненебезпечні речовини; спиртні напої, сигарети, наркотики і інші одурманюючі засоби і отрути, а також токсичні речовини і таблетки.

4. Забороняється вживання непристойних виразів і жестів.

5. Не можна без дозволу педагогів або медичної сестри (за узгодженням з батьками) йти зі школи та її території в урочний час.

6. У разі пропуску занять учень зобов'язаний пред'явити класному керівнику довідку або записку від батьків (осіб, їх заміняють) про причину відсутності на заняттях. У разі пропуску більше трьох днів учень зобов'язаний представити довідку з медичної установи.

7. Учень школи повинен проявляти пошану до старших, піклуватися про молодших. Школярі поступаються дорогою дорослим, старші - молодшим, хлопчики - дівчаткам.

8. Поза школою учні поводяться скрізь і усюди так, щоб не принизити свою честь і гідність, не заплямувати добре ім'я школи.

9. Учні бережуть майно школи, акуратно ставляться як до свого, так і до чужого майна, дотримуються чистоти і порядку на території школи.

10. До учнів, які привласнили чужі речі, застосовуються дисциплінарні стягнення. У разі спричинення збитку чужому майну, батьки учнів, які заподіяли збиток, несуть матеріальну відповідальність.

11. Учні, які знайшли втрачені або забуті, на їх думку, речі, належить здати черговому, який знаходиться на першому поверсі школи, черговому вчителю, класному керівнику або шкільній адміністрації.

12. Булінг є неприпустимою формою поведінки учнів у школі та за її межами.

13. Не дозволяється жувати гумку, учні можуть користуватися на урокахгаджетами лише для навчання.

14. Учень зобов'язаний виконувати домашні завдання в терміни, встановлені шкільною програмою.

15. На першу вимогу вчителя учень зобов’язаний давати щоденник.

16. Учень повинен щодня вести записи домашніх завдань у щоденнику.

17. Приносити на заняття всі необхідні підручники, зошити, інструменти і письмове приладдя.

  

ІІ. ПОВЕДІНКА НА УРОКАХ

1. Учні входять до класу за дзвоником. Запізнюватися на уроки без поважних причин заборонено.

2. Коли вчитель входить в клас, учні встають, вітаючи вчителя. Так само учні вітають будь-якого дорослого, який увійшов до класу під час занять.

3. Під час уроку не можна ходити по класу без дозволу вчителя, голосно розмовляти, кричати, відволікатися самому і відволікати інших товаришів від занять розмовами, іграми і іншими справами, що не стосуються уроку.

4. Заняття у школі проводяться за кабінетною системою. За кожним учнем у кожному кабінеті закріплено окреме місце. Кожен учень відповідає за збереження санітарного стану та майна на своєму робочому місці.

5. Якщо під час занять учню необхідно вийти з класу, то він повинен попросити дозволу у вчителя.

6. Учень на уроці зобов'язаний виконувати всі вимоги вчителя.

7. Під час відповіді на запитання вчителя учень повинен відповідати голосно, виразно, зрозуміло.

8. Якщо учень хоче поставити питання вчителеві або відповісти на питання вчителя, він піднімає руку.

9. На уроці учень має право ставити питання вчителеві, якщо не зрозумів матеріал під час пояснення.

10. На уроки фізичної культури учні приходять у спортивній формі та спортивному взутті. Учні, звільнені від занять фізкультурою, обов'язково присутні в залі.

11. Дзвінок про закінчення уроку дається для вчителя. Тільки коли вчитель оголосить про закінчення занять, учні мають право покинути клас. При виході вчителя або іншого дорослого з класу учні встають.

12. Учень має право в коректній формі обстоювати свій погляд і свої переконання при обговоренні різних спірних і неоднозначних питань, які стосуються теми уроку.

13. Учні зобов’язані знати і дотримуватися правил техніки безпеки як під час уроків, так і після їх закінчення.

 

ІІІ. ПОВЕДІНКА УЧНІВ ДО ПОЧАТКУ, НА ПЕРЕРВАХ І ПІСЛЯ УРОКІВ

1. Під час перерви учень зобов'язаний:

- підтримувати чистоту і порядок на своєму робочому місці;

- вийти з класу, якщо попросить вчитель;

- учні на перервах знаходяться на своєму поверсі;

- підкорятися вимогам чергового вчителя по поверху;

- при зустрічі з вчителями, батьками, дорослими відвідувачами школи учні вітаються і звільняють дорогу;

- учням забороняється входити до вчительської без дозволу;

- забороняється вживати непристойні вирази і жести, шуміти, заважати відпочивати іншим.

2. Час перерви — особистий час кожного учня. Він може його проводити по своєму розумінню, але не повинен заважати іншим.

3. Під час перерви учні можуть вільно пересуватися по школі, окрім тих місць, де їм заборонено знаходитися в цілях безпеки (горище, підвал, кухня).

4. Під час перерв учням категорично забороняється залишати шкільну будівлю задля збереження життя та здоров’я та з метою уникнення випадків травматизму серед учнів.

5. Під час перерв забороняється бігати по школі, по сходах, поблизу віконних отворів, грати в м’яча у класі, коридорах та інших місцях, не пристосованих для ігор.

6. Під час перерв забороняється штовхати один одного, гратися в небезпечні ігри, кидатися портфелями і іншими предметами, застосовувати фізичну силу.

7. У школі та на її території категорично забороняється тютюнопаління та вживання алкогольних напоїв.

8. Категорично забороняється самовільно розкривати вікна, сидіти на підвіконнях.

9. На перервах школярі можуть звернутися до свого классного керівника, чергового вчителя за допомогою, якщо проти них здійснюються протиправні дії.

 

ІV. ПОВЕДІНКА УЧНІВ У ЇДАЛЬНІ

1. Під час харчування в їдальні належить дотримуватися хороших манер і поводитися пристойно.

2. Учні повинні шанобливо ставитись до працівників їдальні.

3. Учні приходять в їдальню після закінчення уроку, дотримуються черги при отриманні їжі.

4. Розмовляти під час прийому їжі слід неголосно, щоб не турбувати тих, хто їсть поряд.

5. Слід вживати їжу і напої, придбані тільки в їдальні.

6. Учні самі прибирають посуд зі столу після вживання їжі.

7. Учні дбайливо ставляться до майна шкільної їдальні.

8. Забороняється заходити в їдальню у верхньому одязі.

 

V. РЕКОМЕНДАЦІЇ ДО ЗОВНІШНЬОГО ВИГЛЯДУ УЧНІВ

1. У школу учні повинні приходити в одязі, який відповідає перебуванню дитини у суспільних місцях. Стиль одягу - діловий, класичний.Для уроків фізичної культури, трудового навчання, хімії обов’язкова спеціальна форма.

2. Спортивний одяг, призначений для уроків фізкультури, на інших уроках недоречний.

3. Одяг повинен відповідати зросту, виражати пошану господаря до самого собе і суспільства.

4. Не можна зловживати косметикою і носити багато прикрас на заняття.

5. Знаходитися в школі у верхньому одязі без особливих на те причин не дозволяється.

6. На урочисті загальношкільні заходи учні приходять у святковій формі.

7. На вечори, концерти учні вибирають одяг по рекомендації батьків та на свій розсуд.

 

VІ. ЧЕРГОВИЙ ПО КЛАСУ І ШКОЛІ

1. Черговий по класу учень під час перерви має перевірити навчальний кабінет, підготувати дошку, забезпечити порядок у кабінеті.

2. Черговий учень має право зробити зауваження іншим учням щодо правил поведінки та санітарних правил у навчальному кабінеті.

3. Черговий клас по школі має приступити до чергування за 30 хв. до початку занять. Чергування по школі триває один навчальний тиждень протягом робочого дня.

4. Чергові учні допомагають черговому вчителю у здійсненні контролю за чистотою, порядком по школі, за виконанням всіма учнями цих правил.

 

VІІ. ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ

1. Учні не мають права під час знаходження на території школи і при проведенні шкільних заходів здійснювати дії, небезпечні для життя і здоров'я самого себе та оточуючих.

2. За порушення цих Правил та Статуту школи учні притягуються до відповідальності, до них можуть бути вжиті такі стягнення:

- усне зауваження;

- запис зауваження в щоденник;

- виклик учня самого або з батьками на засідання Ради профілактики;

- відшкодування завданої учнем матеріальної шкоди його батьками.

3. Ці Правила розповсюджуються на всіх учнів школи і є обов’язковими для виконання на всій території школи, а також під час усіх заходів, що проводяться школою.

ЗАКОН УКРАЇНИ

Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії булінгу (цькуванню)

(Відомості Верховної Ради (ВВР), 2019, № 5, ст.33)

Верховна Рада України постановляє:

I. Внести зміни до таких законодавчих актів України:

1. У Кодексі України про адміністративні правопорушення (Відомості Верховної Ради УРСР, 1984 р., № 51, ст. 1122):

1) частину другу статті 13 після цифр "173" доповнити цифрами "173-4";

2) доповнити статтею 173-4 такого змісту:

"Стаття 173-4. Булінг (цькування) учасника освітнього процесу

Булінг (цькування), тобто діяння учасників освітнього процесу, які полягають у психологічному, фізичному, економічному, сексуальному насильстві, у тому числі із застосуванням засобів електронних комунікацій, що вчиняються стосовно малолітньої чи неповнолітньої особи або такою особою стосовно інших учасників освітнього процесу, внаслідок чого могла бути чи була заподіяна шкода психічному або фізичному здоров’ю потерпілого, -

тягне за собою накладення штрафу від п’ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадські роботи на строк від двадцяти до сорока годин.

Діяння, передбачене частиною першою цієї статті, вчинене групою осіб або повторно протягом року після накладення адміністративного стягнення, -

тягне за собою накладення штрафу від ста до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадські роботи на строк від сорока до шістдесяти годин.

Діяння, передбачене частиною першою цієї статті, вчинене малолітніми або неповнолітніми особами віком від чотирнадцяти до шістнадцяти років, -

тягне за собою накладення штрафу на батьків або осіб, які їх замінюють, від п’ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадські роботи на строк від двадцяти до сорока годин.

Діяння, передбачене частиною другою цієї статті, вчинене малолітньою або неповнолітньою особою віком від чотирнадцяти до шістнадцяти років, -

тягне за собою накладення штрафу на батьків або осіб, які їх замінюють, від ста до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадські роботи на строк від сорока до шістдесяти годин.

Неповідомлення керівником закладу освіти уповноваженим підрозділам органів Національної поліції України про випадки булінгу (цькування) учасника освітнього процесу -

тягне за собою накладення штрафу від п’ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправні роботи на строк до одного місяця з відрахуванням до двадцяти процентів заробітку";

3) абзац перший частини третьої статті 184 доповнити словами та цифрами "крім порушень, передбачених частинами третьою або четвертою статті 173-4 цього Кодексу";

4) статтю 221 після цифр "173-173-2" доповнити цифрами "173-4";

5) абзац другий пункту 1 частини першої статті 255 після цифр "173-173-2" доповнити цифрами "173-4".

2. У Законі України "Про освіту" (Відомості Верховної Ради України, 2017 р., № 38-39, ст. 380):

1) частину першу статті 1 доповнити пунктом 3-1 такого змісту:

"3-1) булінг (цькування) - діяння (дії або бездіяльність) учасників освітнього процесу, які полягають у психологічному, фізичному, економічному, сексуальному насильстві, у тому числі із застосуванням засобів електронних комунікацій, що вчиняються стосовно малолітньої чи неповнолітньої особи та (або) такою особою стосовно інших учасників освітнього процесу, внаслідок чого могла бути чи була заподіяна шкода психічному або фізичному здоров’ю потерпілого.

Типовими ознаками булінгу (цькування) є:

систематичність (повторюваність) діяння;

наявність сторін - кривдник (булер), потерпілий (жертва булінгу), спостерігачі (за наявності);

дії або бездіяльність кривдника, наслідком яких є заподіяння психічної та/або фізичної шкоди, приниження, страх, тривога, підпорядкування потерпілого інтересам кривдника, та/або спричинення соціальної ізоляції потерпілого";

2) частину другу статті 25 після абзацу дев’ятого доповнити новим абзацом такого змісту:

"здійснює контроль за виконанням плану заходів, спрямованих на запобігання та протидію булінгу (цькуванню) в закладі освіти; розглядає скарги про відмову у реагуванні на випадки булінгу (цькування) за заявами здобувачів освіти, їхніх батьків, законних представників, інших осіб та приймає рішення за результатами розгляду таких скарг; сприяє створенню безпечного освітнього середовища в закладі освіти та вживає заходів для надання соціальних та психолого-педагогічних послуг здобувачам освіти, які вчинили булінг (цькування), стали його свідками або постраждали від булінгу".

У зв’язку з цим абзац десятий вважати абзацом одинадцятим;

3) частину третю статті 26 після абзацу дев’ятого доповнити п’ятьма новими абзацами такого змісту:

"забезпечує створення у закладі освіти безпечного освітнього середовища, вільного від насильства та булінгу (цькування), у тому числі:

з урахуванням пропозицій територіальних органів (підрозділів) Національної поліції України, центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров’я, головного органу у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну правову політику, служб у справах дітей та центрів соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді розробляє, затверджує та оприлюднює план заходів, спрямованих на запобігання та протидію булінгу (цькуванню) в закладі освіти;

розглядає заяви про випадки булінгу (цькування) здобувачів освіти, їхніх батьків, законних представників, інших осіб та видає рішення про проведення розслідування; скликає засідання комісії з розгляду випадків булінгу (цькування) для прийняття рішення за результатами проведеного розслідування та вживає відповідних заходів реагування;

забезпечує виконання заходів для надання соціальних та психолого-педагогічних послуг здобувачам освіти, які вчинили булінг, стали його свідками або постраждали від булінгу (цькування);

повідомляє уповноваженим підрозділам органів Національної поліції України та службі у справах дітей про випадки булінгу (цькування) в закладі освіти".

У зв’язку з цим абзац десятий вважати абзацом п’ятнадцятим;

4) частину другу статті 30 після абзацу двадцятого доповнити чотирма новими абзацами такого змісту:

"правила поведінки здобувача освіти в закладі освіти;

план заходів, спрямованих на запобігання та протидію булінгу (цькуванню) в закладі освіти;

порядок подання та розгляду (з дотриманням конфіденційності) заяв про випадки булінгу (цькування) в закладі освіти;

порядок реагування на доведені випадки булінгу (цькування) в закладі освіти та відповідальність осіб, причетних до булінгу (цькування)".

У зв’язку з цим абзац двадцять перший вважати абзацом двадцять п’ятим;

5) у статті 53:

у частині першій:

абзац десятий після слів "форм насильства та експлуатації" доповнити словами "булінгу (цькування)";

після абзацу десятого доповнити новим абзацом такого змісту:

"отримання соціальних та психолого-педагогічних послуг як особа, яка постраждала від булінгу (цькування), стала його свідком або вчинила булінг (цькування)".

У зв’язку з цим абзаци одинадцятий - сімнадцятий вважати відповідно абзацами дванадцятим - вісімнадцятим;

частину третю доповнити абзацом шостим такого змісту:

"повідомляти керівництво закладу освіти про факти булінгу (цькування) стосовно здобувачів освіти, педагогічних, науково-педагогічних, наукових працівників, інших осіб, які залучаються до освітнього процесу, свідком яких вони були особисто або про які отримали достовірну інформацію від інших осіб";

6) у статті 54:

частину першу доповнити абзацом двадцятим такого змісту:

"захист під час освітнього процесу від будь-яких форм насильства та експлуатації, у тому числі булінгу (цькування), дискримінації за будь-якою ознакою, від пропаганди та агітації, що завдають шкоди здоров’ю";

частину другу доповнити абзацом чотирнадцятим такого змісту:

"повідомляти керівництво закладу освіти про факти булінгу (цькування) стосовно здобувачів освіти, педагогічних, науково-педагогічних, наукових працівників, інших осіб, які залучаються до освітнього процесу, свідком якого вони були особисто або інформацію про які отримали від інших осіб, вживати невідкладних заходів для припинення булінгу (цькування)";

7) у статті 55:

у частині другій:

абзац восьмий після слів "закладу освіти" доповнити словами "у тому числі щодо надання соціальних та психолого-педагогічних послуг особам, які постраждали від булінгу (цькування), стали його свідками або вчинили булінг (цькування), про";

доповнити абзацами дев’ятим і десятим такого змісту:

"подавати керівництву або засновнику закладу освіти заяву про випадки булінгу (цькування) стосовно дитини або будь-якого іншого учасника освітнього процесу;

вимагати повного та неупередженого розслідування випадків булінгу (цькування) стосовно дитини або будь-якого іншого учасника освітнього процесу;

частину третю доповнити абзацами одинадцятим і дванадцятим такого змісту:

"сприяти керівництву закладу освіти у проведенні розслідування щодо випадків булінгу (цькування);

виконувати рішення та рекомендації комісії з розгляду випадків булінгу (цькування) в закладі освіти";

8) частину першу статті 64 після абзацу восьмого доповнити двома новими абзацами такого змісту:

"з урахуванням пропозицій центрального органу виконавчої влади з питань формування і реалізації державної політики у сфері захисту прав і свобод людини та громадянина, центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров’я, головного органу у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну правову політику, центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику з питань сім’ї та дітей, розробляє та затверджує план заходів, спрямованих на запобігання та протидію булінгу (цькуванню) в закладах освіти, порядок реагування на випадки булінгу (цькування), порядок застосування заходів виховного впливу;

узагальнює та оприлюднює інформацію про випадки булінгу (цькування) в закладах освіти".

У зв’язку з цим абзаци дев’ятий - двадцять шостий вважати відповідно абзацами одинадцятим - двадцять восьмим;

9) частину першу статті 65 після абзацу шостого доповнити новим абзацом такого змісту:

"сприяють розробленню плану заходів, спрямованих на запобігання та протидію булінгу (цькуванню) в закладах освіти".

У зв’язку з цим абзаци сьомий і восьмий вважати відповідно абзацами восьмим і дев’ятим;

10) у статті 66:

частину першу після абзацу сьомого доповнити новим абзацом такого змісту:

"сприяють розробленню плану заходів, спрямованих на запобігання та протидію булінгу (цькуванню) в закладах освіти".

У зв’язку з цим абзац восьмий вважати абзацом дев’ятим;

частину другу після абзацу одинадцятого доповнити новим абзацом такого змісту:

"сприяють розробці плану заходів, спрямованих на запобігання та протидію булінгу (цькуванню) в закладах освіти".

У зв’язку з цим абзац дванадцятий вважати абзацом тринадцятим;

11) пункт 2 частини другої статті 71 доповнити абзацом п’ятим такого змісту:

"випадків булінгу (цькування) в закладах освіти та заходів реагування на такі випадки, вжитих керівництвом закладу освіти або його засновником";

12) частину четверту статті 73 після абзацу третього доповнити двома новими абзацами такого змісту:

"здійснювати перевірку заяв про випадки булінгу (цькування) в закладі освіти, повноту та своєчасність заходів реагування на такі випадки з боку педагогічних, науково-педагогічних, наукових працівників, керівництва та засновника закладу освіти;

аналізувати заходи для надання соціальних та психолого-педагогічних послуг здобувачам освіти, які постраждали від булінгу (цькування), стали його свідками або вчинили булінг (цькування)".

У зв’язку з цим абзаци четвертий - восьмий вважати відповідно абзацами шостим - десятим;

13) частину другу статті 76 викласти в такій редакції:

"2. Соціально-педагогічний патронаж у системі освіти сприяє взаємодії закладів освіти, сім’ї і суспільства у вихованні здобувачів освіти, їх адаптації до умов соціального середовища, забезпечує профілактику та запобігання булінгу (цькуванню), надання консультативної допомоги батькам, психологічного супроводу здобувачів освіти, які постраждали від булінгу (цькування), стали його свідками або вчинили булінг (цькування). Соціально-педагогічний патронаж здійснюється соціальними педагогами".

II. Прикінцеві положення

1. Цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування.

2. Кабінету Міністрів України протягом трьох місяців з дня набрання чинності цим Законом:

привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом;

забезпечити приведення міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади їх нормативно-правових актів у відповідність із цим Законом.

Рекомендації щодо профілактики COVID-19

Коронавірус: профілактика інфікування і поширення

https://shev.kyivcity.gov.ua/files/2020/4/21/2020_final_Coronavirus_640.jpg https://shev.kyivcity.gov.ua/files/2020/4/21/2020_final_Coronavirus_640.jpg

Відповідно до резолюції Прем’єр-міністра України від 27.03.2020 № 13137/0/1-20 та у зв’язку із заходами з протидії поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, Кабінетом Міністрів України були створені інформаційно-роз’яснювальні матеріали щодо необхідності дотримання карантину, важливості допомоги батькам та піклування про сусідів.

Рекомендовані інформаційні матеріали:


ЯК УБЕРЕГТИСЯ ВІД ІНФІКУВАННЯ COVID-19 У ГРОМАДСЬКОМУ ТРАНСПОРТІ

Вірус SARS-CoV-2 (збудник COVID-19) передається від людини до людини краплинним та контактним шляхами. Тому в місцях великого скупчення людей є високий ризик передачі інфекції. 

Під час користування громадським транспортом може бути важко дотримуватись фізичного дистанціювання. Тому ретельне дотримання правил респіраторного захисту та гігієни рук є ключовими заходами безпеки.

https://www.phc.org.ua/sites/default/files/users/user92/inf_MASK_1600x1200_rgb_72dpi.png https://www.phc.org.ua/sites/default/files/users/user92/inf_MASK_1600x1200_rgb_72dpi.png

Звичайно ж, за можливості, найкраще уникати користування громадським транспортом. Тепла пора року створює хороші умови для ходіння пішки та їзди на велосипеді.   

Якщо ви все ж вирішили користуватися громадським транспортом, перед тим як зайти у нього необхідно надягти захисну маску (відповідно до Постанови Головного державного санітарного лікаря України від 21.05.20 №23 «Про затвердження Тимчасових рекомендацій щодо організації протиепідемічних заходів при наданні послуг з перевезення пасажирів на період карантину у зв’язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)»). 

Під час поїздки у транспорті важко уникнути контакту з потенційно забрудненими поверхнями та предметами: поручнями, сидіннями, готівкою тощо. Тому після виходу слід пам’ятати, що руки забруднені і ними не можна торкатись обличчя, особливо очей, рота і носа.

За першої ж можливості, руки слід вимити водою з милом протягом 20-40 секунд або обробити дезінфектором із вмістом спирту не менше 60%. 


МОЗ запустило онлайн-платформу з інформацією про лікування COVID-19

https://shev.kyivcity.gov.ua/files/2020/4/30/Dossier_COVID-19_1.png

В Україні запрацювала онлайн-платформа з інформацією про застосування ліків при COVID-19. Створений Державним експертним центром (ДЕЦ) Міністерства охорони здоров’я ресурс призначений інформувати громадян і лікарів щодо препаратів, які використовуються під час лікування коронавірусної хвороби. Про це повідомила заступник Міністра охорони здоров’я України Ірина Микичак під час брифінгу.

«Немає специфічної терапії, яка впливає на вірус, але є низка препаратів, які ми включили в протокол за рекомендацією офіційних інституцій США, Канади, ЄС, Японії, Австралії. І на цій платформі ви зможете отримати інформацію про дію ліків. Нагадую, що призначення медпрепаратів є виключно компетенцією лікаря», — зазначила Ірина Микичак.

Заступник Міністра також повідомила, що експерти МОЗ та українські лікарі постійно обмінюються досвідом з іноземними колегами щодо заходів у боротьбі з COVID-19.

«Постійно проводимо телемости з закордонними колегами. До прикладу, з китайськими лікарями, з українськими лікарями, які повернулися з Італії. Вчора провели телеміст з колегами з США. Найближчий такий захід заплановано з колегами з Польщі», — повідомила Ірина Микичак.

За інформацією: https://www.kmu.gov.ua


Рекомендації з догляду за пацієнтом з COVID-19 в домашніх умовах 

  1. Пацієнта слід розмістити у добре провітрюваному приміщенні.
  2. Слід обмежити кількість осіб, які проводять догляд за пацієнтом – призначте одну особу не з категорії ризику розвитку ускладнень. Відвідування забороняються.
  3. Члени домогосподарств повинні перебувати в окремій кімнаті або, якщо це неможливо, підтримувати відстань не менше одного метра від пацієнта (наприклад, спати в окремому ліжку). Винятком може вважатися мати, що годує грудьми (враховуючи переваги грудного вигодовування та незначну роль грудного молока в передачі інших респіраторних вірусів, мати може продовжувати годувати грудьми; водночас вона повинна носити медичну (хірургічну) маску, коли вона знаходиться поруч з дитиною, і ретельно дотримуватися гігієни рук перед тісним контактом з дитиною).
  4. Слід обмежити рух пацієнта та мінімізувати загальний простір (переконайтесь, що загальні приміщення (наприклад, кухня, ванна кімната) добре провітрюються (наприклад, тримайте вікна відкритими).
  5. Особа, яка проводить догляд, повинна носити медичну (хірургічну) маску, що щільно прилягає до обличчя, коли знаходиться в одній кімнаті з хворим. При носінні маски до неї не слід доторкуватися. Якщо маска стане вологою або забрудниться, її потрібно негайно змінити. Слід використовувати виключно одноразові маски та проводити гігієну рук після їх зняття.
  6. Слід проводити гігієну рук після будь-яких контактів із хворим або його найближчим оточенням. Практику гігієни рук, шляхом їх миття з милом і водою, слід виконувати до і після приготування їжі, перед вживанням їжі, після відвідування туалету та кожного разу, коли руки видимо забруднені. Якщо руки видимо чисті, для гігієни рук рекомендовано використовувати спиртовмісний антисептик для рук.
  7. Для висушування рук після виконання практики миття з милом та водою рекомендовано використовувати одноразові паперові рушники. Якщо паперові рушники недоступні, слід забезпечити кожного члена домогосподарства індивідуальним тканинним рушником і замінювати їх, як тільки вони стають вологими.
  8. Слід дотримуватися респіраторної гігієни і етикету кашлю – прикривайте рот і ніс під час кашлю або чхання за допомогою одноразових паперових серветок, тканинних серветок (перед повторним використанням слід випрати). В разі відсутності серветок, слід чхати і кашляти в згин ліктя. Після кожного акту кашлю або чхання слід провести практику гігієни рук (миття з милом і водою або обробка спиртовмісним антисептиком).
  9. Необхідно відмовитися від багаторазового використання тканин та інших багаторазових матеріалів для гігієни рота або носа. Якщо це неможливо, відповідним чином очищуйте їх після використання (наприклад, періть хусточки, використовуючи звичайне мило або миючий засіб та воду).
  10. Слід уникати прямого незахищеного контакту з біологічними рідинами хворого – використовуйте одноразові медичні рукавички (бажано нітрилові) для проведення догляду за ротовою порожниною та при поводженні з фізіологічними випорожненнями і медичними відходами. До та після зняття медичних рукавичок слід провести практику гігієни рук.
  11. Рукавички, тканини, маски та інші відходи, які утворилися внаслідок догляду за хворим слід розміщувати в окремому контейнері (поліетиленовому пакеті) в тому ж приміщенні, в якому знаходиться хворий, до їх утилізації.
  12. Слід уникати інших видів можливого потрапляння біологічних рідин хворого або забруднених ним предметів у безпосереднє оточення здорових (наприклад, уникайте обміну зубними щітками, цигарками, спільного користування посудом і постільною білизною). Посуд після індивідуального використання необхідно мити з милом або миючим засобом та водою і використовувати повторно (викидати/утилізувати посуд не слід).
  13. Необхідно щодня очищати і дезінфікувати поверхні в найближчому оточенні хворого (наприклад, приліжкові тумбочки), звичайним побутовим мийно-дезінфікувальним засобом.
  14. Слід очищати і дезінфікувати поверхні ванної та туалету щонайменше один раз на день звичайним побутовим мийно-дезінфікувальним засобом.
  15. Прати одяг, постільну білизну, рушники для ванни та рук хворих необхідно використовуючи звичайне мило та воду. Для машинного прання рекомендовано встановлювати температурні режими 60–90°C і використовувати звичайні пральні порошки. Після прання будь-які речі слід ретельно висушити.
  16. Забруднену білизну дозволено збирати в загальний мішок для білизни. Заборонено струшувати брудну білизну. Необхідно уникати прямого контакту шкіри та одягу із забрудненою білизною.
  17. Слід використовувати одноразові медичні рукавички та одноразовий фартух (наприклад, виготовлений з целофану) при очищенні і дезінфекції поверхонь, одягу чи білизни, що забруднені біологічними рідинами хворого. До та після зняття медичних рукавичок слід провести практику гігієни рук.
  18. Особи, які мають симптоми хвороби мають залишатися вдома до тих пір, поки у них не буде доведено відсутність хвороби на підставі клінічних та/або лабораторних результатів.Усі члени домогосподарства вважаються контактними особами.
  19. Якщо у члена домогосподарства виникають симптоми гострої респіраторної інфекції, включаючи лихоманку, кашель, біль у горлі та утруднене дихання, до нього мають застосовуватися заходи як до підозрілого щодо інфікування SARS-CoV-2.

 ЩО ВАРТО ЗНАТИ ПРО COVID-19

 https://shev.kyivcity.gov.ua/files/2020/4/30/site_news_SUN_950x535_rgb_72_dpi.png

Як передається вірус SARS-CoV-2 (збудник COVID-19)?

Вірус передається від людини до людини краплинним та контактним шляхами. Тобто через дрібні часточки, які виділяються з носа або рота хворого на COVID-19 під час кашлю або чхання. Ці краплі розповсюджуються на відстань близько метру від хворого і можуть потрапляти на слизові оболонки очей, носа та рота іншої людини, яка знаходиться поруч. Також краплі, що містять вірус забруднюють предмети і поверхні. Інші люди можуть інфікуватися через дотик до таких предметів або поверхонь, а потім — до очей, носа чи рота.

Вірус не передається повітряним шляхом. Це означає, що він не здатен переноситись потоками повітря на великі відстані від хворої людини.

Вірус може переміщуватись на відстань понад метр у часточках аерозолю, але такий аерозоль утворюється лише під час виконання специфічних медичних процедур. До прикладу, інтубація трахеї.

Які найефективніші заходи профілактики?

Наразі не має імунітету, вакцин та ліків проти нової коронавірусної інфекції. Один із найбільш ефективних способів захиститися і запобігти поширенню інфекції – фізичне дистанціювання та щоденна гігієна. А саме:

  • безконтактне привітання;
  • гігієна рук; 
  • дотримання респіраторної гігієни і етикету кашлю;
  • дистанція не менше півтора метри від інших людей у публічних місцях;
  • самоізоляція у разі появи респіраторних симптомів. Потрібно ізолюватися від тих, з ким проживаєте, настільки, наскільки це можливо. Особливо, якщо серед них є люди похилого віку.

Скільки часу збудник COVID-19 зберігається на поверхнях?

Тривалість існування вірусу 2019-nCoV на поверхнях остаточно не встановлена. Якщо припустити, що, у цьому критерії, він близький до інших представників родини коронавірусів, то збудник COVID-19 може виживати на поверхнях від кількох годин до кількох діб. Це залежить від поверхні, температури повітря та інших умов. 

Перебуваючи поза організмом людини, вірус втрачає свою здатність викликати захворювання. Згідно із науковими даними, вірус 2019-nCoV на зовнішніх поверхнях залишається небезпечним для людини протягом 3-4 годин.  

Якщо ви підозрюєте, що якась поверхня може бути забруднена вірусом, обробіть її побутовим миючим засобом та антисептиком із вмістом спирту не менше 60%.

Чи можна заразитись від людини, яка не має симптомів COVID-19?

Симптоми можуть бути виражені слабо на ранніх етапах захворювання або під час його легкого перебігу. Якщо людина не має виражених симптомів, ризик зараження дуже низький. Передавання вірусу може відбуватись лише під час тісного контакту: поцілунку, рукостискання. 

Основний шлях передачі вірусу краплинний. Тобто через дрібні краплі, які виділяються із носа чи рота хворого на COVID-19 під час кашлю або чхання. Вони можуть потрапити на слизові оболонки очей, носа та рота іншої людини. 

Щоб захистите себе, достатньо дотримуватись фізичного дистанціювання та гігієни рук. 

Якщо людина може затримати дихання на 10 секунд без відчуття дискомфорту, це дійсно свідчить про те, що вона не захворіла на COVID-19?

Ні. Здатність затримувати дихання на 10 секунд без дискомфорту не може виключити захворювання на COVID-19 або іншу хворобу дихальної системи. Відчуття дискомфорту під час затримання дихання не є підтвердженням захворювання. Воно може виникати через безліч причин. 

Найбільш часті симптоми COVID-19: підвищена температура тіла, загальна слабкість, сухий кашель. Єдиний достовірний спосіб підтвердити захворювання на COVID-19 – лабораторний тест.

В яких випадках необхідно носити маску?

Окрім медичних працівників, медичну маску слід носити:

  • якщо ви доглядаєте за людиною з підозрою або підтвердженим захворюванням на COVID-19;
  • якщо у вас респіраторні симптоми або підтверджене захворювання на COVID-19; 
  • у місцях великого скупчення людей, якщо немає можливості дотримуватись фізичного дистанціювання;
  • за вимогою органів влади.

Як правильно надягти захисну маску?

Перед тим як надягти маску, слід помити руки з милом або обробити їх антисептиком із вмістом спирту не менше 60%. Маску слід одягти так, щоб вона закривала ніс та рот. Також вона має бути щільно закріплена на переніссі. Простору між маскою та обличчям не повинно бути.

Не слід торкатись маски протягом її використання. Якщо це сталося, обов’язково помийте руки з милом або обробіть їх антисептиком.

Як правильно знімати та утилізувати захисну маску?

Медичну маску необхідно знімати за резинки або зав’язки, не торкаючись зовнішньої сторони. Утилізувати маску можна разом із побутовими відходами. У жодному разі не можна використовувати маску повторно. Знявши маску необхідно обов’язково помити руки з милом або обробити їх спиртовмісним антисептиком. 

Скільки часу можна використовувати захисну маску?

Медична маска зберігає свою ефективність протягом 2-4 годин. Після цього її необхідно замінити. Якщо маска стала вологою, її слід замінити, адже вона втрачає свої захисні властивості. 

Не можна носити маску, спустивши її на шию, щоб покурити чи перекусити. У цьому разі забруднена сторона маски буде торкатись шкіри обличчя, що створює додатковий ризик зараження, а поправляючи її, ви зайвий раз торкаєтесь маски руками.

Чому не можна використовувати медичну маску повторно, якщо вона в гарному стані?

Крім часточок вірусу SARS-CoV-2 (збудника COVID-19), на зовнішній поверхні маски осідає безліч інших мікроорганізмів. А на внутрішній поверхні — мікроорганізми із повітря. Під час експлуатації маска стає вологою, що створює умови для активного розмноження бактерій на її поверхні. 

Використана маска може бути джерелом додаткової небезпеки для людини, яка використовує її повторно. 

Чи можна дезінфікувати використані медичні маски і застосовувати їх повторно?

Ні, одноразові засоби індивідуального захисту, в тому числі медичні маски, не можна дезінфікувати та використовувати повторно. Немає науково підтвердженого механізму, який гарантував би одночасно і знищення всіх мікроорганізмів на поверхні маски, і збереження її захисних властивостей після впливу дезінфектора. 

У жодному разі не можна прати одноразові маски. Це не гарантує повного знищення всіх мікроорганізмів. І навіть якщо вам здається, що одноразова маска зберігає зовнішню цілісність після прання, насправді вона втрачає свої захисні властивості.    

Хто має носити респіратори? 

Респіратори класу захисту FFP2 очищають повітря під час його проходження через нетканий фільтрувальний матеріал при вдиху. Під час видиху повітря виходить через клапан видиху (або матеріал респіратора, якщо клапан відсутній). 

Цей механізм дозволяє захищати органи дихання від дрібнодисперсних частинок, які можуть переносити вірус. 

Під час кашлю або чхання людини, у якої діагностований новий коронавірус, виділяються великі крапельки слизу, які містять збудник COVID-19. 

Вірус може переміщуватись на відстань понад метр у часточках аерозолю, але такий аерозоль утворюється лише під час виконання специфічних медичних процедур. До прикладу, інтубація трахеї, бронхоскопія тощо. 

Тому, носити респіратори слід медичним працівникам у відділеннях реанімації та палат інтенсивної терапії, а також тим, хто виконує аерозольно-генеруючі процедури. 

Чи може людина яка має респіраторні симптоми або підтверджене захворювання на COVID-19 носити респіратор щоб захистити оточуючих?

Респіратор буде захищати оточуючих від краплинок слизу, які виділяються під час кашлю та чхання. Але під час використання респіратора, який оснащений клапаном видиху, видихуване повітря виходить через клапан та може розповсюджуватися в навколишньому середовищі. 

Також слід пам’ятати, що під час використання респіратора, вдих та видих потребує додаткових зусиль щоб подолати супротив фільтрувального матеріалу. Для людини, яка страждає від респіраторних симптомів це створюватиме додатковий дискомфорт та може призводити до погіршення її стану.

Якщо ви маєте ознаки респіраторного захворювання або підтверджене захворювання на COVID-19, щоб захистити оточуючих необхідно носити медичну маску.

Як правильно знімати та утилізувати  рукавички?

Необхідність у рукавичках виникає, коли ви доглядаєте за хворим на COVID-19. В інших  випадках достатньо дотримуватись гігієни рук (мити їх теплою водою з милом протягом 20-40 секунд або обробляти дезінфектором із вмістом спирту не менше 60%). 

Знімати рукавички слід так, щоб брудна поверхня не стикалася із шкірою рук. Лівою рукою беріть шматочок правої рукавичку на рівні долоні, стягайте її та затискайте в кулак. 

Вказівний палець правої руки заводьте під ліву рукавичку та стягуйте ліву рукавичку вивертаючи її навиворіт і одразу загораючи в неї вже зняту праву. 

Утилізувати рукавички в домашніх умовах можна разом із побутовими відходами. Після цього вимийте руки теплою водою з милом протягом 20-40 секунд або обробіть їх дезінфектором із вмістом спирту не менше 60%.   

Чи правда, що в літній період ризик захворіти на COVID-19 менший? Температура повітря вище +25оС та сонячне проміння зменшують активність вірусу? 

Захворіти на COVID-19 можна незалежно від того, наскільки тепла та сонячна погода. У країнах зі спекотним кліматом також спостерігається поширення захворювання.

Чи вживання алкоголю знижує ризик захворювання на COVID-19?

Ні. Часте та надмірне вживання алкоголю підвищує ризик виникнення різноманітних порушень в організмі. А у разі зараження, це може додатково ускладнити перебіг захворювання на COVID-19.

Чи гаряча ванна може захистити від зараження COVID-19?

Ні. Нормальна температура тіла тримається в межах 36,5 – 37,0 оС незалежно від температури води у ванні або в душі. Занадто гаряча ванна може нашкодити здоров’ю та призвести до опіків шкіри.

Які дезінфікуючі засоби можна використовувати в домашніх умовах?

Для прибирання в домашніх умовах достатньо використовувати побутові мийно-дезінфікуючі засоби. 

Також ефективними є перекис водню (слід використовувати з великою обережністю, оскільки він може пошкоджувати більшість матеріалів з яких вироблені меблі та інші предмети інтер’єру) та спиртовмісні розчини з концентрацією спирту 60-80%.

Повернувшись додому з вулиці, з чого починати дезінфекцію?

Щоб визначити, з чого потрібно починати дезінфекцію, необхідно розуміти, що становить для вас загрозу. Часточки вірусу не можуть переміщатись в повітрі та осідати на будь-яких поверхнях. Вони знаходяться у краплях, які виділяє хвора людина під час кашлю або чхання. Ці краплі забруднюють предмети і поверхні на відстані близько одного метра. 

Перебуваючи поза організмом людини, вірус втрачає свою здатність викликати захворювання. Згідно із науковими даними, вірус 2019-nCoV на зовнішніх поверхнях залишається небезпечним для людини протягом 3-4 годин. Людина може інфікуватися в результаті дотику до таких предметів або поверхонь, а потім – до очей, носа або рота. 

Таким чином, щоб запобігти інфікуванню, найкраще не чіпати обличчя брудними руками, а при поверненні додому ретельно мити руки.  

Якщо ви підозрюєте, що якийсь предмет або поверхні можуть бути забрудненими і містити вірус, помийте їх звичайним побутовим миючим засобом або обробіть дезінфектором із вмістом спирту не менше 60% 


ВІДМІННОСТІ МАСКИ ВІД РЕСПІРАТОРА

Маску надягають медпрацівники, щоб захиститися під час контакту з пацієнтами та/чи біологічними виділеннями від них (наприклад, для прийому пацієнта з кашлем).

Також медичні працівники надягають маску під час процедур і маніпуляцій, що вимагають стерильності. Це потрібно, щоб захистити пацієнтів від впливу інфекційних агентів, які можуть переноситися в носі та/або роті (наприклад, під час люмбальної пункції).

Пацієнти з кашлем та іншими проявами ГРВІ також надягають маску, щоб обмежити потенційне розповсюдження респіраторних виділень, які можуть містити інфекційні агенти.

Також маску надягають на вимогу органів влади.

Протиаерозольний респіратор — засіб, призначений для захисту органів дихання.

CDC не рекомендує населенню носити респіратори FFP2/FFP3 для захисту від респіраторних захворювань, зокрема COVID-19. Ці респіратори призначені для медичних працівників, які надають допомогу інфікованим людям.

Деякі процедури (інтубація трахеї, неінвазивна вентиляція, трахеотомія, серцево-легенева реанімація, ручна вентиляція перед інтубацією та бронхоскопією, збір мокротиння) називають аерозоль-генеруючими процедурами.

Під час цих процедур для захисту від дрібнодисперсних аерозолів використовують респіратори першого та другого ступенів захисту (P3 і P2 за європейською класифікацією).

Детальніше про засоби індивідуального захисту, а також правила їх надягання, знімання та утилізації дивіться тут

https://phc.org.ua/sites/default/files/users/user92/inf_mask%20vs%20respirator_1600x1200_rgb_72dpi%20%D0%BA%D0%BE%D0%BF%D0%B8%D1%8F.png https://phc.org.ua/sites/default/files/users/user92/inf_mask%20vs%20respirator_1600x1200_rgb_72dpi%20%D0%BA%D0%BE%D0%BF%D0%B8%D1%8F.png


63,5% ВІД УСІХ ВИЯВЛЕНИХ ВИПАДКІВ COVID-19 В УКРАЇНІ НАЛЕЖАТЬ ДО ВІКОВОЇ КАТЕГОРІЇ ВІД 30-ТИ ДО 60-ТИ РОКІВ

Наявність хронічних захворювань збільшує ризик тяжкого перебігу нової коронавірусної інфекції.

Стежте за своїми симптомами. 

https://phc.org.ua/sites/default/files/users/user92/inf_COVID-19_STAT_1600x1200_rgb_72dpi_0.pngУ випадку появи складних симптомів ГРВІ (ускладнене дихання, підвищена температура, кашель) звертайтеся по невідкладну медичну допомогу. Перед приїздом бригади швидкої або перед тим, як увійти до медичного закладу, надягніть медичну маску.

Якщо маєте підстави вважати, що ви можете хворіти на COVID-19, обов'язково повідомте про це оператора швидкої допомоги або сімейного лікаря.

Особи, котрі перебувають під медичним спостереженням або самостійно спостерігають за станом свого здоров'я, повинні дотримуватися інструкцій, наданих місцевим відділом охорони здоров’я або відповідальним за професійну гігієну праці.

Увага!!! Підозру на COVID-19, необхідність у діагностуванні на це захворювання та госпіталізації, а також у необхідному лікуванні визначає виключно лікар! 


СОЦІАЛІЗАЦІЯ ПІД ЧАС КАРАНТИНУ

Наразі немає вакцини для захисту від нової коронавірусної інфекції. Найкращий спосіб уберегтися — уникнути впливу цього вірусу. Тобто якомога менше виходити на вулицю і тісно контактувати з іншими людьми.

Як уберегтися від інфікування?

Тримайте дистанцію не менше 1,5-2 метра від людей із симптомами ГРВІ.

Не торкайтеся свого обличчя руками. Особливо уникайте доторків очей, носа і рота, оскільки саме через них інфекції найлегше проникнути в організм.

Під час приготування їжі термічно обробляйте продукти.

Ретельно й часто мийте руки теплою водою з милом протягом 20–40 секунд. Немає можливості помити руки? Обробіть їх антисептиком із вмістом спирту щонайменше 60%.

Під час кашлю і чхання прикривайте ніс і рот не долонею, а згином ліктя чи одноразовою серветкою.

Якщо відчули симптоми ГРВІ, зателефонуйте своєму сімейному лікарю і дізнайтеся про подальші дії.

А про те, як не втратити соціальної активності під час карантину, дивіться у нашій інфографіці. 

https://phc.org.ua/sites/default/files/users/user92/inf_%D0%BA%D0%B0%D1%80%D0%B0%D0%BD%D1%82%D0%B8%D0%BD_1600x1200_rgb_72dpi.png 


ЩО ВАРТО ЗНАТИ ПРО САМОІЗОЛЯЦІЮ ПІД ЧАС COVID-19

Самоізоляція – це утримання від контакту з іншими, щоб зменшити ризик інфікування. Самоізоляція передбачає будь-які ситуації, коли ви тісно контактуєте з іншими людьми (наприклад, близький контакт віч-на-віч на відстані менше ніж 2 метри).

https://phc.org.ua/sites/default/files/users/user92/23_03_inf_COVID-19-ISOLATION_1600x1200_rgb_72dpi.png

Винятком є лише звернення за медичною допомогою (тільки після консультації телефоном).

Якщо ви не впевнені, чи потребуєте самоізоляції або не знаєте до кого звернутися, будь ласка, зателефонуйте на гарячу лінію Центру громадського здоров’я України щодо нової коронавірусної інфекції: 0 800 505 840

Для кого потрібна самоізоляція:

  • для тих, хто очікує результати тесту на новий коронавірус;
  • для тих, хто близько контактував з особами, що захворіли на COVID-19;
  • для тих, хто нещодавно повернувся із країн, де зафіксовано новий коронавірус (навіть якщо відсутні симптоми). 

Скільки триває самоізоляція?

Якщо вам рекомендував лікар або ви самостійно прийняли рішення про ізоляцію, вона повинна тривати не менше 14 днів із дати початку випадку, який став причиною самоізоляції: подорож, контакт з хворим тощо. 

Як підготуватись до самоізоляції?

Спробуйте спланувати час самоізоляції так, щоб у вас не виникало необхідності виходити з дому чи приймати відвідувачів. Поясність це друзям та родичам, а також обговоріть можливість дистанційної роботи.

Збережіть контакти вашого лікаря та попередньо повідомте його про причини самоізоляції, а також оберіть контактну особу, до якої будете звертатись за допомогою. 

Що робити, якщо проживаєте не одні?

Потрібно ізолюватися в окремій кімнаті, яка добре провітрюється. Якщо є можливість користуватись окремою ванною кімнатою та/або туалетом, а також готувати їжу та харчуватись окремо – зробіть це.

Не забувайте про регулярне миття рук із милом, прибирання, в тому числі вологе прибирання поверхонь, гігієну кашлю, використання одноразових серветок та хустинок. Під час необхідних контактів із людьми завжди одягайте медичну маску та викидайте її після використання або забруднення.

Як організувати доставку харчових продуктів?

Спробуйте мінімізувати походи до магазину. Якщо є можливість, попросіть друзів або родичів доставляти вам продукти харчування та необхідні покупки до вхідних дверей або користуйтесь послугами доставки з дистанційною оплатою.

Що робити, якщо вам необхідно покинути житло?

Якщо виникла необхідність покинути місце самоізоляції – одягайте маску та мінімізуйте контакти із людьми. Користуйтесь антисептиком для рук та дотримуйтесь гігієни кашлю.

Що робити якщо у вас з’явились симптоми?

Якщо під час самоізоляції у вас з’явились симптоми COVID-19: кашель, ускладнене дихання, підвищена температура тощо – негайно зверніться за медичною допомогою та повідомте про свою історію подорожей та можливі контакти з особами, хворими на гострі вірусні захворювання. 


ЩО ВАРТО ЗНАТИ ЛЮДЯМ ІЗ АСТМОЮ ПІД ЧАС COVID-19

Згідно із даними Центру контролю і профілактики захворювання США (CDC), люди з астмою можуть мати вищий ризик захворіти на нову коронавірусну інфекцію COVID-19. Новий коронавірус може викликати напад астми та пневмонії.

Наразі немає специфічного лікування або вакцини для запобігання COVID-19. Тому, найкращий спосіб запобігти захворюванню — уникнути впливу цього вірусу. Зокрема, під час спалаху COVID-19 у вашій місцевості, залишайтеся вдома якомога довше, щоб знизити ризик інфікування.

Дотримуйтеся точної інструкції прийому ліків від астми. Проконсультуйтеся зі своїм лікарем та фармацевтом щодо екстреної доставки ліків, які відпускають за рецептом, наприклад, інгаляторів. Переконайтеся, що у вас є 30-денний запас безрецептурних ліків та обладнання, якщо потрібно довго залишатися вдома.

Щодня чистіть та дезінфікуйте поверхні, до яких торкаєтеся. Зокрема: столи, дверні ручки, вимикачі світла, стільниці, ручки, столи, телефони, клавіатури, сантехніку, крани та мийки. Уникайте дезінфікуючих засобів, які можуть викликати напад астми.

Збільшення випадків зараження COVID-19 викликають тривогу і стрес. Сильні емоції можуть спровокувати напад астми. Тому вживайте заходів, щоб впоратися зі стресом і тривогою.

  • Тримайтеся подалі від натовпу та людей із симптомами ГРВІ.
  • Часто мийте руки водою з милом протягом 20-40 секунд. Якщо немає такої можливості, використовуйте дезінфікуючий засіб із вмістом спирту не менше 60%.
  • Якщо у вашому будинку є людина, що захворіла, вона повинна ізолюватися від інших мешканців, щоб зменшити ризик поширення вірусу.
  • Уникайте спільного використання таких предметів як посуд, рушники тощо.
  • Якщо у вас виникли перші симптоми застуди, терміново зверніться до лікаря.

Більше про астму та COVID-19 читайте тут: https://www.cdc.gov/coronavirus/2019-ncov/specific-groups/asthma.html 


КУРІННЯ І COVID-19

За інформацією ВООЗ, люди із серцево-судинними та респіраторними захворюваннями (спричиненими зокрема курінням) мають високий ризик розвитку важких симптомів COVID-19.

Дослідження 55 924 лабораторно підтверджених випадків у Китаї показують, що показник смертності для пацієнтів із COVID-19 значно вищий серед хворих із серцево-судинними захворюваннями, діабетом, гіпертонією, хронічними респіраторними захворюваннями або раком, ніж у тих, хто не мав хронічних захворювань раніше.

Куріння є фактором ризику для будь-якої інфекції нижніх дихальних шляхів, а вірус, який спричинює COVID-19, вражає насамперед дихальну систему і часто спричиняє легке та важке ураження дихальних шляхів. Утім, COVID-19 є нещодавно виявленим захворюванням, тож безпосередній зв’язок між курінням і недугою ще не доведено.

Але очевидний взаємозв’язок між COVID-19 і здоров’ям серцево-судинної системи, а куріння є основною причиною серцево-судинних захворювань у всьому світі. Слабшу серцево-судинну систему мають хворі на COVID-19 із курінням в анамнезі. Це може зробити пацієнтів-курців сприйнятливими до важких симптомів, а отже збільшити ймовірність смерті.

Більше читайте у дослідженні: http://www.emro.who.int/tfi/know-the-truth/tobacco-and-waterpipe-users-are-at-increased-risk-of-covid-19-infection.html 


ДЕЗІНФЕКЦІЯ У НЕМЕДИЧНИХ УСТАНОВАХ, ДЕ МОЖЛИВЕ ІНФІКУВАННЯ COVID-19

Європейський центр профілактики та контролю захворювань рекомендує для дезінфекції поверхонь, після попереднього їх очищення нейтральним мийним засобом, використовувати розчин з 0,1% гіпохлориту натрію. Розведіть його у пропорції 1:50 із використанням побутового відбілювача з початковою концентрацією 5%.

Для поверхонь, які можуть бути пошкоджені гіпохлоритом натрію, необхідно застосовувати етанол із концентрацією 70%, після їх очищення нейтральним мийним засобом.

Під час дезінфекції використовуйте засоби індивідуального захисту (ЗІЗ):

  • респіратори класу FFP2 або FFP3;
  • захисні окуляри або захисний щиток для обличчя;
  • одноразовий водостійкий халат з довгими рукавами;
  • одноразові рукавички.

Правила надягання та знімання ЗІЗ, а також їх утилізації: https://youtu.be/2XgZeaaKiAU.

У разі використання інших хімічних продуктів дотримуйтеся рекомендацій виробника.

Також важливо забезпечити вентиляцію приміщення, щоб захистити людей, які здійснюють дезінфекцію.

Слід ретельно очистити усі ділянки, яких часто торкаються, зокрема: двері та їхні ручки, поверхні стін та вікон, унітаз і поверхні ванних кімнат.

Усі текстильні вироби (постільну білизну, штори тощо) необхідно прати за температури 90 °C із додаванням прального порошку. 


COVID-19 І ГРИП: ЩО МІЖ НИМИ СПІЛЬНОГО І ВІДМІННОГО

Що спільного?

Нова коронавірусна інфекція COVID-19 і грип мають схожу клінічну картину. В обох випадках розвивається респіраторне захворювання, що може мати як легкий перебіг, так і важку форму і навіть призвести до смерті.

Новий коронавірус SARS-CoV-2 і віруси грипу передаються краплинним шляхом. Тому запобігти поширенню інфекції допоможуть такі заходи, як гігієна рук і дотримання етикету кашлю: руки треба мити з милом, часто і ретельно, а кашляти і чхати слід у згин ліктя або в одноразову серветку.

https://phc.org.ua/sites/default/files/users/user90/inf_COVID-19_GRIP_1600x1200_rgb_72dpi.pngЩо відмінного?

Грип має менший інкубаційний період (час від зараження до появи симптомів) і коротший послідовний інтервал (час між послідовними випадками), ніж коронавірусна інфекція.

Послідовний інтервал для COVID-19 оцінюють у 5-6 днів, а для вірусів грипу він становить 3 дні. Це означає, що грип може поширюватися швидше, ніж COVID-19.

Передбачається, що інфікована вірусом SARS-CoV-2 людина може заразити від 2 до 2,5 осіб, — це більше, порівняно з грипом. Проте, оцінки як SARS-CoV-2, так і вірусів грипу дуже контекстні та специфічні для часу, що ускладнює прямі порівняння.

Діти є важливими факторами передавання вірусу грипу в суспільстві. Для вірусу SARS-CoV-2 початкові дані показують, що діти інфікуються рідше, ніж дорослі, і частота випадків у віковій групі до 19 років є низькою.

Попередні дані, отримані в КНР, показують, що діти заражаються від дорослих, а не навпаки.

Симптоми COVID-19 і грипу

Фахівці припускають, що 80% випадків коронавірусної інфекції COVID-19 мають легкий чи безсимптомний перебіг, 15% є тяжкими і вимагають кисневої терапії, а 5% є критичними випадками, які потребують штучної вентиляції легень. Ці важкі й критичні випадки COVID-19 серйозніші, ніж під час грипу.

Найбільш схильні до ризику тяжкої грипозної інфекції діти, вагітні жінки, люди похилого віку, особи з хронічними захворюваннями і люди з імунодефіцитом.

Щодо COVID-19, то, згідно із дослідженнями, старший вік і наявні супутні захворювання підвищують ризик розвитку важкої інфекції.

Летальність COVID-19 і грипу

Відома наразі інформація свідчить про те, що смертність внаслідок COVID-19 є вищою від рівня смертності грипу, особливо сезонного.

Істинні показники смертності від COVID-19 достеменно не відомі, адже на їх визначення потрібно більше часу. Наявні дані показують лише приблизне співвідношення щодо смертності (кількість звітованих смертей поділена на кількість звітованих випадків), що складає від 3% до 4%.

Для сезонного грипу летальність зазвичай нижча 0,1%.

Захист від COVID-19 і грипу

Незважаючи на те, що в КНР здійснюють клінічні випробування лікарських засобів і розробляють понад 20 вакцин від COVID-19, ще немає ліцензованих вакцин або терапевтичних засобів.

Водночас, існують противірусні препарати і вакцини для захисту від грипу. Щорічна вакцинація є доведеним ефективним засобом попередження грипу і його ускладнень.

Вакцина проти грипу не ефективна проти коронавірусу SARS-CoV-2.

Медична маска не захищає від зараження вірусами. Носити її повинні лише люди із симптомами респіраторних захворювань, медпрацівники та особи, що доглядають за хворими.

Пам’ятайте! Звичайне миття рук захищає не лише від нової коронавірусної інфекції COVID-19, а й від інших небезпечних захворювань.

Як захистити себе:

  • мийте руки 20–40 теплою водою з милом чи обробляйте їх антисептиком із вмістом спирту не менше 60%;
  • уникайте близького контакту з людьми із симптомами ГРВІ (мінімальна дистанція — 1,5 м);
  • не торкайтеся обличчя, зокрема очей, носа і рота;
  • термічно обробляйте продукти (особливо м’ясо, його субпродукти і яйця);
  • у разі появи перших симптомів ГРВІ невідкладно зверніться до свого сімейного лікаря.

Додатково


НОВИЙ КОРОНАВІРУС: ШЛЯХИ ПЕРЕДАВАННЯ І ВАРІАНТИ ЗАХИСТУ

Наразі відомо, що новий коронавірус передається краплинним та контактним шляхами.

Переважає контактний шлях, коли вірус потрапляє на слизові оболонки носа, очей через руки або інші предмети (хустинку, рукавиці) після торкання до об’єктів (тварин, м’яса, риби, дверних ручок, поручнів), що контаміновані (забруднені) виділеннями із дихальним шляхів хворого чи інфікованого.

Краплинним шляхом вірус передається від людини до людини під час кашлю або чхання у тісному контакті, коли утворюються краплі діаметром понад 5 мкм. Коронавіруси не здатні зберігати інфектогенність (заразність) під час передавання на далекі відстані. Тому тісним контактом вважають відстань менше 1 м, хоча деякі науковці допускають можливість передавання (за певних умов) до 2 м.

Повітряним шляхом віруси передаються від людини до людини через аерозольні часточки (діаметром до 5 мкм), які безперешкодно можуть потрапляти в альвеоли та бронхіоли (нижні дихальні шляхи). Цей шлях передавання та інфікування не характерний для коронавірусів, хоч і можливий за певних умов — наприклад, під час процедур з утворенням аерозолю. До таких належать лише медичні процедури — бронхоскопія, інтубація трахеї, санація трахеобронхіального дерева у хворого, що перебуває на штучній вентиляції легень, тощо. Тому для більшості населення такий шлях не страшний.

Отже, як пересічним громадянам запобігти інфікуванню новим коронавірусом?

1. Не торкайтеся до потенційно контамінованих вірусом поверхонь, зокрема до тварин, у регіонах із виявленими випадками інфікування.

2. Ретельно і часто мийте руки з милом чи обробляйте їх антисептиком.

Миття рук з милом:

  • тривалість процедури — 20–40 с;
  • вода має бути теплою (комфортної температури), а не холодною чи гарячою;
  • обов’язкова процедура, якщо руки видимо забруднені, після приходу з вулиці, перед прийомом їжі, після відвідування туалету, якщо відсутній антисептик для рук;

Обробка рук спиртовмісним антисептиком:

  • спиртовмісний антисептик для рук — розчин із вмістом спирту 60–80% або із 2% хлоргексидину (інші засоби, що реалізують як «антисептик для рук», наприклад настій ромашки або розчини із 40% вмістом спирту, не є такими);
  • антисептик має покривати всю поверхню шкіри рук (в середньому на одну обробку слід використовувати 3 мл розчину, а це 24–27 «пшиків» кишеньковим диспенсером, тому рекомендовано його просто наливати в долоню);
  • тривалість обробки — близько 30 с;
  • особливу увагу приділіть нігтям (там накопичується найбільше бруду);
  • обов’язкова процедура в разі будь-яких контактів із (потенційно) забрудненими об’єктами;
  • у разі частого користування антисептиком застосовуйте крем для рук, щоб уникнути підсушування та утворення тріщин шкіри;
  • контролюйте доступ маленьких дітей до антисептика (він містить спирт і токсичний для прийому всередину).

3. Уникайте скупчення людей.

4. Якщо ви захворіли, залишайтеся вдома і зверніться до лікаря.

5. Використовуйте захисну маску:

  • обов’язково — якщо захворіли і маєте респіраторні симптоми (кашель, нежить);
  • якщо перебуваєте у місцях великого скупчення людей — з метою додаткового захисту.

Використовуйте маску правильно:

  • вона має покривати ніс і рот;
  • вона має щільно прилягати, без відступів по краях;
  • заміняйте маску, щойно вона стала вологою;
  • не чіпайте зовнішню частину маски руками, а якщо доторкнулися, помийте руки з милом чи обробіть спиртовмісним антисептиком;
  • заміняйте маску щочотири години;
  • не використовуйте маску повторно.

Чому в Китаї всі користуються респіраторами і костюмами біологічного захисту?

Відповідно до рекомендацій ВООЗ та CDC, у разі виявлення збудника із невідомими або недостатньо відомими властивостями, передусім шляхами передавання та інфікування, медичні працівники мають використовувати засоби індивідуального захисту для недопущення інфікування всіма шляхами (контактним, крапельним та повітряним).

Будьте здорові та не піддавайтеся на маніпуляції!

Засоби індивідуального захисту для медичних працівників (текствідео)


https://shev.kyivcity.gov.ua/files/2020/3/11/KMU_covid19_A2-0.jpg https://shev.kyivcity.gov.ua/files/2020/3/11/KMU_covid19_A2-0.jpg    https://shev.kyivcity.gov.ua/files/2020/3/11/3.jpg https://shev.kyivcity.gov.ua/files/2020/3/11/3.jpg

https://shev.kyivcity.gov.ua/files/2020/3/11/4.jpg https://shev.kyivcity.gov.ua/files/2020/3/11/4.jpg   https://shev.kyivcity.gov.ua/files/2020/3/11/2.jpg https://shev.kyivcity.gov.ua/files/2020/3/11/2.jpg

https://shev.kyivcity.gov.ua/files/2020/3/11/5.jpg https://shev.kyivcity.gov.ua/files/2020/3/11/5.jpg   https://shev.kyivcity.gov.ua/files/2020/3/11/1_.jpg https://shev.kyivcity.gov.ua/files/2020/3/11/1_.jpg

https://youtu.be/VNgOKdfU2u8

https://youtu.be/h6Pk5TFoB8I

https://youtu.be/_9jiSVGCL8Q

https://youtu.be/2o1WiCleLzE

Про попередження насильства в сім'ї

З А К О Н У К Р А Ї Н И

{ Закон втратив чинність на підставі Закону
N 2229-VIII ( 
2229-19 ) від 07.12.2017, ВВР, 2018, N 5, ст.35 }
 

Про попередження насильства в сім'ї

( Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2002, N 10, ст.70 )

{ Із змінами, внесеними згідно із Законами
N 609-V ( 
609-16 ) від 07.02.2007, ВВР, 2007, N 15, ст.194
N 599-VI ( 
599-17 ) від 25.09.2008, ВВР, 2009, N 13, ст.153 N 5462-VI ( 5462-17 ) від 16.10.2012, ВВР, 2014, N 6-7, ст.80 N 5477-VI ( 5477-17 ) від 06.11.2012, ВВР, 2013, N 50, ст.693 N 901-VIII ( 901-19 ) від 23.12.2015, ВВР, 2016, N 4, ст.44 }
 

{ У тексті Закону України слова "у справах неповнолітніх"
замінено словами "у справах дітей" згідно із Законом
N 609-V ( 
609-16 ) від 07.02.2007 }

{ У тексті Закону слова "служба дільничних інспекторів міліції
та кримінальна міліція у справах дітей", "служба дільничних
інспекторів міліції чи кримінальна міліція у справах дітей",
"служба дільничних інспекторів міліції або кримінальна
міліція у справах дітей" в усіх відмінках замінено словами
"уповноважені підрозділи органів внутрішніх справ" у
відповідному відмінку згідно із Законом N 5462-VI ( 
5462-17 )
від 16.10.2012 }

 

Цей Закон визначає правові і організаційні основи
попередження насильства в сім'ї, органи та установи, на які
покладається здійснення заходів з попередження насильства в сім'ї.

Розділ I
ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 1. Визначення термінів

Для цілей цього Закону наведені нижче терміни вживаються у
такому значенні:

насильство в сім'ї - будь-які умисні дії фізичного,
сексуального, психологічного чи економічного спрямування одного
члена сім'ї по відношенню до іншого члена сім'ї, якщо ці дії
порушують конституційні права і свободи члена сім'ї як людини та
громадянина і наносять йому моральну шкоду, шкоду його фізичному
чи психічному здоров'ю;

фізичне насильство в сім'ї - умисне нанесення одним членом
сім'ї іншому члену сім'ї побоїв, тілесних ушкоджень, що може
призвести або призвело до смерті постраждалого, порушення
фізичного чи психічного здоров'я, нанесення шкоди його честі і
гідності;

сексуальне насильство в сім'ї - протиправне посягання одного
члена сім'ї на статеву недоторканість іншого члена сім'ї, а також
дії сексуального характеру по відношенню до дитини, яка є членом
цієї сім'ї; { Абзац четвертий статті 1 із змінами, внесеними
згідно із Законом N 5462-VI ( 
5462-17 ) від 16.10.2012 }

психологічне насильство в сім'ї - насильство, пов'язане з
дією одного члена сім'ї на психіку іншого члена сім'ї шляхом
словесних образ або погроз, переслідування, залякування, якими
навмисно спричиняється емоційна невпевненість, нездатність
захистити себе та може завдаватися або завдається шкода психічному
здоров'ю;

економічне насильство в сім'ї - умисне позбавлення одним
членом сім'ї іншого члена сім'ї житла, їжі, одягу та іншого майна
чи коштів, на які постраждалий має передбачене законом право, що
може призвести до його смерті, викликати порушення фізичного чи
психічного здоров'я;

члени сім'ї - особи, які перебувають у шлюбі; проживають
однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою; їхні діти;
особи, які перебувають під опікою чи піклуванням; є родичами
прямої або непрямої лінії споріднення за умови спільного
проживання; { Статтю 1 доповнено абзацом згідно із Законом N
599-VI ( 
599-17 ) від 25.09.2008 }

жертва насильства в сім'ї - член сім'ї, який постраждав від
фізичного, сексуального, психологічного чи економічного насильства
з боку іншого члена сім'ї;

попередження насильства в сім'ї - система соціальних і
спеціальних заходів, спрямованих на усунення причин і умов, які
сприяють вчиненню насильства в сім'ї, припинення насильства в
сім'ї, яке готується або вже почалося, притягнення до
відповідальності осіб, винних у вчиненні насильства в сім'ї, а
також медико-соціальна реабілітація жертв насильства в сім'ї;

реальна загроза вчинення насильства в сім'ї - погроза
вчинення одним членом сім'ї стосовно іншого члена сім'ї умисних
дій, передбачених абзацом другим цієї статті, якщо є реальні
підстави очікувати її виконання;

захисний припис - спеціальна форма реагування уповноважених
підрозділів органів Національної поліції щодо захисту жертви
насильства в сім'ї, яким особі, яка вчинила насильство в сім'ї,
забороняється вчиняти певні дії стосовно жертви насильства в
сім'ї; { Абзац одинадцятий статті 1 із змінами, внесеними згідно
із Законом N 901-VIII ( 
901-19 ) від 23.12.2015 }
 

{ Абзац дванадцятий статті 1 виключено на підставі Закону
N 599-VI ( 
599-17 ) від 25.09.2008 }
 

корекційна програма - програма, спрямована на формування
гуманістичних цінностей та ненасильницької моделі поведінки в
сім'ї особи, яка вчинила насильство в сім'ї. { Статтю 1 доповнено
абзацом тринадцятим згідно із Законом N 599-VI ( 
599-17 ) від
25.09.2008 }

Стаття 2. Законодавство про попередження насильства в сім'ї

Законодавство про попередження насильства в сім'ї складається
з Конституції України ( 
254к/96-ВР ), цього Закону, інших
нормативно-правових актів, які регулюють відносини щодо
попередження насильства в сім'ї.

Стаття 3. Органи та установи, на які покладається здійснення
заходів з попередження насильства в сім'ї

1. Здійснення заходів з попередження насильства в сім'ї в
межах наданих їм повноважень покладається на:

1) центральний орган виконавчої влади, що забезпечує
формування державної політики з питань попередження насильства в
сім'ї;

{ Підпункт 1 частини першої статті 4 із змінами, внесеними згідно
із Законом N 5462-VI ( 
5462-17 ) від 16.10.2012 }

1-1) центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну
політику з питань попередження насильства в сім’ї;

{ Частину першу статті 3 доповнено підпунктом 1-1 згідно із
Законом N 5462-VI ( 
5462-17 ) від 16.10.2012 }

2) уповноважені підрозділи органів Національної поліції;

{ Пункт 2 частини першої статті 3 в редакції Законів N 599-VI
599-17 ) від 25.09.2008, N 901-VIII ( 901-19 ) від 23.12.2015 }

3) органи опіки і піклування;

4) спеціалізовані установи для осіб, які вчинили насильство
в сім'ї, та жертв такого насильства:

кризові центри для членів сімей, в яких вчинено насильство в
сім'ї або існує реальна загроза його вчинення (далі - кризові
центри);

центри медико-соціальної реабілітації жертв насильства в
сім'ї.

{ Пункт 4 частини першої статті 3 в редакції Закону N 599-VI
599-17 ) від 25.09.2008 }

2. Органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування,
підприємства, установи і організації незалежно від форми
власності, об'єднання громадян, а також окремі громадяни можуть
сприяти у здійсненні заходів з попередження насильства в сім'ї.

Стаття 4. Підстави для вжиття заходів з попередження
насильства в сім'ї

1. Підставами для вжиття заходів з попередження насильства в
сім'ї є:

заява про допомогу жертви насильства в сім'ї або члена сім'ї,
стосовно якого існує реальна загроза вчинення насильства в сім'ї;

висловлене жертвою насильства в сім'ї або членом сім'ї,
стосовно якого існує реальна загроза вчинення насильства в сім'ї,
бажання на вжиття заходів з попередження насильства в сім'ї у
разі, якщо повідомлення або заява надійшли не від нього особисто;

отримання повідомлення про застосування насильства в сім'ї
або реальної загрози його вчинення стосовно дитини, яка є членом
цієї сім’ї, чи недієздатного члена сім'ї. { Абзац четвертий
частини першої статті 4 із змінами, внесеними згідно із Законом
N 5462-VI ( 
5462-17 ) від 16.10.2012 }

2. Заява та повідомлення про застосування насильства в сім'ї
або реальної загрози його вчинення приймаються за місцем
проживання постраждалого органами, зазначеними в пунктах 1 та 2
частини першої статті 3 цього Закону.

3. Орган, до якого надійшла заява або надійшло повідомлення
про вчинення насильства в сім'ї або реальну загрозу його вчинення,
розглядає заяву чи повідомлення та вживає в межах своїх
повноважень передбачені законом заходи з попередження насильства в
сім'ї.

4. Порядок розгляду заяв та повідомлень про вчинення
насильства в сім'ї або реальну загрозу його вчинення
затверджується Кабінетом Міністрів України ( 
616-2003-п ).

Розділ II
ОРГАНИ ТА УСТАНОВИ, НА ЯКІ ПОКЛАДАЄТЬСЯ ЗДІЙСНЕННЯ
ЗАХОДІВ З ПОПЕРЕДЖЕННЯ НАСИЛЬСТВА В СІМ'Ї

Стаття 5. Повноваження центрального органу виконавчої влади,
що забезпечує формування державної політики з
питань попередження насильства в сім'ї, та
центрального органу виконавчої влади, що
реалізує державну політику з питань попередження
насильства в сім'ї

{ Назва статті 5 із змінами, внесеними згідно із Законом N 5462-VI
5462-17 ) від 16.10.2012 }

Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування
державної політики з питань попередження насильства в сім’ї:

розробляє і затверджує методичні рекомендації щодо
проходження корекційної програми та організовує забезпечення
кризових центрів такими методичними рекомендаціями;

надає органам виконавчої влади та органам місцевого
самоврядування, підприємствам, установам і організаціям незалежно
від форми власності, об’єднанням громадян, окремим громадянам
методичну і практичну допомогу, консультації з питань попередження
насильства в сім’ї;

організовує і проводить просвітницьку та роз’яснювальну
роботу серед членів сім’ї, де виникає реальна загроза вчинення
насильства в сім’ї або де було вчинено насильство в сім’ї, про
права, заходи і послуги, якими вони можуть скористатися;

організовує і проводить просвітницьку та роз’яснювальну
роботу серед громадськості про проблему насильства в сім’ї та
заходи, які існують з попередження насильства в сім’ї.

{ Статтю 5 доповнено новою частиною першою згідно із Законом
N 5462-VI ( 
5462-17 ) від 16.10.2012 }

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну
політику з питань попередження насильства в сім’ї: { Абзац перший
частини другої статті 5 в редакції Закону N 5462-VI ( 
5462-17 )
від 16.10.2012 }

бере участь в розробленні та реалізує державну політику щодо
попередження насильства в сім'ї;

координує діяльність уповноважених підрозділів органів
Національної поліції, органів опіки і піклування у питаннях
попередження насильства в сім'ї; { Абзац статті 5 в редакції
Закону N 599-VI ( 
599-17 ) від 25.09.2008; із змінами, внесеними
згідно із Законами N 5462-VI ( 
5462-17 ) від 16.10.2012,
N 901-VIII ( 
901-19 ) від 23.12.2015 }

визначає потребу регіонів у створенні спеціалізованих установ
для жертв насильства в сім'ї та організовує роботу з їх створення;
{ Абзац статті 5 в редакції Закону N 599-VI ( 
599-17 ) від
25.09.2008 }

здійснює контроль за організацією і діяльністю
спеціалізованих установ для жертв насильства в сім'ї;
 

{ Абзац шостий частини другої статті 5 виключено на підставі
Закону N 5462-VI ( 
5462-17 ) від 16.10.2012 }
 

здійснює збір та узагальнення даних про насильство в сім'ї
відповідно до законодавства;

організовує і проводить соціологічні, психолого-педагогічні
та кримінологічні дослідження насильства в сім'ї;
 

{ Абзац дев'ятий частини другої статті 5 виключено на
підставі Закону N 5462-VI ( 
5462-17 ) від 16.10.2012 }
 

{ Абзац десятий частини другої статті 5 виключено на
підставі Закону N 5462-VI ( 
5462-17 ) від 16.10.2012 }
 

{ Абзац одинадцятий частини другої статті 5 виключено на
підставі Закону N 5462-VI ( 
5462-17 ) від 16.10.2012 }
 

організовує проходження корекційної програми особами, які
вчинили насильство в сім'ї; { Статтю 5 доповнено абзацом згідно із
Законом N 599-VI ( 
599-17 ) від 25.09.2008 }

звертається до центральних і місцевих органів виконавчої
влади, органів місцевого самоврядування за наданням відповідної
допомоги жертвам насильства в сім'ї;

приймає і розглядає заяви та повідомлення про вчинення
насильства в сім'ї і реальну загрозу його вчинення;

направляє жертв насильства в сім'ї та членів сім'ї, стосовно
яких існує реальна загроза його вчинення, до спеціалізованих
установ для жертв насильства в сім'ї.

Стаття 6. Повноваження уповноважених підрозділів органів
Національної поліції щодо попередження насильства
в сім'ї

{ Назва статті 6 в редакції Закону N 599-VI ( 599-17 ) від
25.09.2008; із змінами, внесеними згідно із Законами N 5462-VI
5462-17 ) від 16.10.2012, N 901-VIII ( 901-19 ) від 23.12.2015 }

1. В органах внутрішніх справ заходи щодо попередження
насильства в сім'ї здійснюють уповноважені підрозділи органів
Національної поліції, які: { Абзац перший частини першої статті 6
із змінами, внесеними згідно із Законом N 901-VIII ( 
901-19 ) від
23.12.2015 }

виявляють причини і умови, що сприяють проявам насильства в
сім'ї, вживають у межах своїх повноважень заходів щодо їх
усунення;

беруть на профілактичний облік осіб, схильних до вчинення
насильства в сім'ї, та проводять виховно-попереджувальну роботу з
ними;

відвідують сім'ї, члени яких перебувають на профілактичному
обліку, за місцем їх проживання і проводять з ними профілактичну
роботу;

виносять офіційні попередження членам сім'ї про
неприпустимість вчинення насильства в сім'ї;

приймають та розглядають у межах своїх повноважень,
визначених законом, заяви і повідомлення про насильство в сім'ї
або про реальну загрозу його вчинення;

вживають відповідних заходів щодо припинення насильства в
сім'ї, а також дій членів сім'ї, що направлені на виконання
реальної загрози вчинення насильства в сім'ї;

повідомляють членів сім'ї, де виникає реальна загроза
вчинення насильства в сім'ї або де було вчинено насильство в
сім'ї, про права, заходи і послуги, якими вони можуть
скористатися;

направляють жертв насильства в сім'ї до спеціалізованих
установ для осіб, які вчинили насильство в сім'ї, та жертв такого
насильства;

виносять захисні приписи у випадках, передбачених цим
Законом;

контролюють виконання вимог захисних приписів;

направляють осіб, які вчинили насильство в сім'ї, до кризових
центрів для проходження корекційної програми;

взаємодіють із центральним органом виконавчої влади, що
забезпечує формування та реалізує державну політику з питань
попередження насильства в сім'ї, з органами опіки і піклування та
спеціалізованими установами для осіб, які вчинили насильство в
сім'ї, та жертв такого насильства у питаннях попередження
насильства в сім'ї; { Абзац тринадцятий частини першої статті 6 із
змінами, внесеними згідно із Законом N 5462-VI ( 
5462-17 ) від
16.10.2012 }

надають інформацію з питань попередження насильства в сім'ї
на запит уповноважених органів;

здійснюють інші повноваження щодо попередження насильства в
сім'ї, передбачені законом.

{ Частина перша статті 6 в редакції Закону N 599-VI ( 599-17 ) від
25.09.2008 }

2. Повноваження уповноважених підрозділів органів
Національної поліції поширюються на випадки, коли жертва
насильства в сім'ї або особа, стосовно якої існує реальна загроза
вчинення насильства в сім'ї, а також особа, що вчинила насильство
в сім'ї, не досягли 18-річного віку.

{ Частина друга статті 6 із змінами, внесеними згідно із Законами
N 5462-VI ( 
5462-17 ) від 16.10.2012, N 901-VIII ( 901-19 ) від
23.12.2015 }

Стаття 7. Повноваження органів опіки і піклування щодо
попередження насильства в сім'ї

Органи опіки і піклування:

надають допомогу у відновленні порушених прав та захисті
законних інтересів неповнолітнім, які мають батьків і проживають у
сім'ях, дітям-сиротам, які залишилися без піклування батьків і
виховуються в сім'ях опікунів (піклувальників), прийомних сім'ях,
дитячих будинках сімейного типу, а також членам сім'ї, визнаним в
судовому порядку недієздатними, у випадках, коли стосовно них
вчинено або існує реальна загроза вчинення насильства в сім'ї;

представляють у суді інтереси дітей та недієздатних членів
сім'ї, які вчинили насильство в сім'ї або стали жертвами
насильства в сім'ї; { Абзац третій статті 7 із змінами, внесеними
згідно із Законами N 599-VI ( 
599-17 ) від 25.09.2008, N 5462-VI
5462-17 ) від 16.10.2012 }

здійснюють інші повноваження щодо попередження насильства в
сім'ї, передбачені законом.

Стаття 8. Кризові центри

1. Кризові центри створюються місцевими державними
адміністраціями за поданням центрального органу виконавчої влади,
що забезпечує формування державної політики з питань попередження
насильства в сім'ї, відповідно до соціальних потреб регіону.

{ Частина перша статті 8 із змінами, внесеними згідно із Законом
N 5462-VI ( 
5462-17 ) від 16.10.2012 }

2. Кризові центри можуть також створюватися органами
місцевого самоврядування, підприємствами, установами,
організаціями, благодійними фондами, об'єднаннями громадян і
окремими громадянами за погодженням із центральним органом
виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики з
питань попередження насильства в сім'ї, і реєструються в порядку,
визначеному законом.

{ Частина друга статті 8 із змінами, внесеними згідно із Законом
N 5462-VI ( 
5462-17 ) від 16.10.2012 }

3. Працівники кризових центрів:

здійснюють прийом членів сім'ї, які можуть стати або стали
жертвами насильства в сім'ї;

здійснюють прийом осіб, які вчинили насильство в сім'ї, для
проходження корекційної програми;

організують надання необхідної психологічної, педагогічної,
медичної, юридичної допомоги членам сім'ї, які можуть стати або
стали жертвами насильства в сім'ї;

розробляють корекційні програми та організовують їх
проходження особами, які вчинили насильство в сім'ї;

відповідно до можливостей надають притулок для тимчасового
перебування членам сім'ї, які можуть стати або стали жертвами
насильства в сім'ї;

повідомляють членів сім'ї, де виникає реальна загроза
вчинення насильства в сім'ї або де було вчинено насильство в
сім'ї, про права, заходи і послуги, якими вони можуть
скористатися;

повідомляють уповноважені підрозділи органів Національної
поліції про виявлені факти реальної загрози застосування
насильства в сім'ї або про факти вчинення такого насильства;
{ Абзац восьмий частини третьої статті 8 із змінами, внесеними
згідно із Законом N 901-VIII ( 
901-19 ) від 23.12.2015 }

вивчають і узагальнюють причини та умови конкретних проявів
насильства в сім'ї;

надають інформацію з питань попередження насильства в сім'ї
на запит уповноважених органів;

забезпечують збереження конфіденційної інформації щодо осіб,
які звернулися до кризового центру про допомогу;

взаємодіють із засобами масової інформації, громадськими
організаціями у проведенні просвітницької та виховної роботи з
питань попередження насильства в сім'ї;

у випадках, установлених законом, вживають вичерпних заходів
щодо забезпечення доступу до безоплатної правової допомоги.
{ Частину третю статті 8 доповнено абзацом тринадцятим згідно із
Законом N 5477-VI ( 
5477-17 ) від 06.11.2012 - зміна набирає
чинності поетапно після початку діяльності центрів з надання
безоплатної вторинної правової допомоги - див. розділ II Закону
N 5477-VI ( 
5477-17 ) від 06.11.2012 }

{ Частина третя статті 8 в редакції Закону N 599-VI ( 599-17 ) від
25.09.2008 }

4. Кризові центри є неприбутковими організаціями,
користуються правами юридичної особи, мають власні бланки, печатку
з зображенням Державного Герба України і своїм найменуванням.

Стаття 9. Центри медико-соціальної реабілітації жертв
насильства в сім'ї

1. Центри медико-соціальної реабілітації жертв насильства в
сім'ї створюються відповідно до законодавства, що регламентує
створення закладів охорони здоров'я ( 
v0038282-04 ). Центри
медико-соціальної реабілітації жертв насильства в сім'ї можуть
створюватися в системі діючих закладів охорони здоров'я.

2. В центри медико-соціальної реабілітації жертв насильства в
сім'ї поміщаються жертви насильства в сім'ї (з їхньої згоди або на
їхнє прохання) на підставі рішення медичної комісії центру. Щодо
дитини необхідна згода одного з батьків, усиновителів, опікуна чи
піклувальника, у разі, якщо вони не зазнали насильства від одного
з них, або органу опіки і піклування.

{ Частина друга статті 9 із змінами, внесеними згідно із Законами
N 599-VI ( 
599-17 ) від 25.09.2008, N 5462-VI ( 5462-17 ) від
16.10.2012 }

3. Жертви насильства в сім'ї перебувають у центрах
медико-соціальної реабілітації протягом терміну, необхідного для
їхнього лікування та психо-соціальної реабілітації. За їхнім
бажанням вони можуть пройти курс лікування та психо-соціальної
реабілітації амбулаторно.

4. Працівники центрів медико-соціальної реабілітації жертв
насильства в сім'ї:

надають жертвам насильства в сім'ї первинну медико-санітарну
і психологічну допомогу, окремі види психіатричної допомоги на
підставах та в порядку, передбачених Законом України "Про
психіатричну допомогу" ( 
1489-14 ), іншими законами;

за необхідності направляють жертв насильства в сім'ї для
відповідного подальшого лікування;

організовують надання юридичних консультацій жертвам
насильства в сім'ї та у випадках, установлених законом, вживають
вичерпних заходів щодо забезпечення доступу до безоплатної
правової допомоги; { Абзац четвертий частини четвертої статті 9 із
змінами, внесеними згідно із Законом N 5477-VI ( 
5477-17 ) від
06.11.2012 - зміна набирає чинності поетапно після початку
діяльності центрів з надання безоплатної вторинної правової
допомоги - див. розділ II Закону N 5477-VI ( 
5477-17 ) від
06.11.2012 }

повідомляють про вчинене насильство в сім'ї уповноважені
підрозділи органів Національної поліції; { Абзац п'ятий частини
четвертої статті 9 із змінами, внесеними згідно із Законом
N 901-VIII ( 
901-19 ) від 23.12.2015 }

надають інформацію з питань попередження насильства в сім'ї
на запит уповноважених органів.

Права та обов'язки учнів

Учні мають право:

- на вибір форми навчання, факультативів, спецкурсів, позашкільних та позакласних занять;
- на користування навчально-виробничою, науковою, матеріально-технічною, культурно-  спортивною та лікувально-оздоровчою базою навчального закладу;
- на доступ до інформації з усіх галузей знань;
- брати участь у різних видах науково-практичної діяльності: конференціях, олімпіадах,   виставках, конкурсах тощо;
- брати участь у роботі органів громадського самоврядування навчального закладу;
- брати участь в обговоренні і вносити власні пропозиції щодо організації навчально-  виховного процесу, дозвілля учнів (вихованців);
- брати участь у добровільних самодіяльних об'єднаннях, творчих студіях, клубах, гуртках,   групах за інтересами тощо;
- на захист від будь-яких форм експлуатації, психічного і фізичного насилля, що порушують   права або принижують їх честь, гідність;- на безпечні і нешкідливі умови навчання, виховання та праці;
- на відпочинок під час перерв, в неділю, святкові та канікулярні дні.

Учні зобов'язані:

- оволодівати знаннями, вміннями, практичними навичками,         підвищувати загальнокультурний   рівень;
- дотримуватися вимог статуту, правил внутрішнього розпорядку;
- бережливо ставитись до державного, громадського і особистого майна;
- дотримуватися законодавства, моральних, етичних норм;
- брати посильну участь у різних видах трудової діяльності, що не заборонені чинним   законодавством;
- дотримуватися правил особистої гігієни;
- піклуватися про своє здоров'я і безпеку свого життя і однокласників;
- дотримуватись чистоти і порядку в приміщенні та на території закладу;
- діяти на благо навчального закладу, піклуватися про честь і авторитет установи;

- дотримуватись правил співдружності (поважати погляди та переконання інших людей, поважати   жінок, дівчат, працівників навчального закладу, піклуватись про батьків, допомагати їм у   веденні домашнього господарства);
- дотримуватися ділового стилю одягу;
- займатись самообслуговуванням, брати участь у суспільно-корисній праці з урахуванням   віку, статі, фізичних можливостей, нормативів та вимог гігієни.

Правила поведінки на уроках

1. Учні зобов'язані приходити до школи за 10-15 хвилин до початку занять.
2. Заборонено перебувати в класах у верхньому одязі.
3. Одяг учнів має бути чистим і охайним та відповідати вимогам, викладеним у Статуті школи.
4. Учні входять до класу за дзвоником. Запізнюватися на уроки без поважних причин заборонено.
5. Під час уроку не можна створювати галас, без дозволу підводитись, відвертати увагу інших учнів від уроку.
6. Заборонено виходити з класу без дозволу вчителя.
7. Урок закінчується тоді, коли вчитель оголосив про це. Тільки після цього учні можуть йти на перерву.
8. Учні повинні охайно вести щоденник і давати його вчителю без будь-яких заперечень.
9. Учень повинен дбайливо ставитися до своїх підручників та зошитів.
10. Учні зобов'язані знати і дотримуватися правил техніки безпеки як під час уроків, так і після їх закінчення.
11. Забороняється користуватися мобільним телефонами під час проведення уроків.


Правила поведінки під час перерви

1. Під час перерви учень зобов'язаний прибрати своє робоче місце й підготуватися до    наступного уроку.
2. Під час перерви забороняється:
- бігати сходами, коридорами та в класних приміщеннях;
- штовхатися або грати у м'яча у приміщеннях, не пристосованих для цього;
- сваритися між собою та зі сторонніми людьми, з'ясовувати стосунки за погані слова,   битися.
3. У шкільній їдальні учні повинні виконувати вимоги вчителів, працівників їдальні та    чергових і дотримуватися черги.
4. Заборонено перебувати у приміщенні їдальні у верхньому одязі.
 

Рекомендації до зовнішнього вигляду учню

1. У школу учні повинні приходити в охайному одязі, призначеного для занять.
2. Одяг повинен відповідати віку, виражати повагу хазяїна до самого себе й суспільству.
3. Рекомендується не застосовувати зайву косметику й не носити багато прикрас на заняттях
4. Спортивний одяг призначений для уроків фізичної культури, на інших уроках вона    недоречна.
5. Перебування в школі у верхньому одязі, без особливих на те причин, не дозволяється.
6. На уроках технології хлопчики повинні мати робочий халат, дівчата - фартух і головні    убори.
7. На урочисті загальношкільні заходи учні приходять у відповідній формі: дівчинки в темних    спідницях або штанях і світлих блузках, хлопчики - у темних костюмах і світлих cорочках,вишиванках.

8. На святкові вечори, концерти учні вибирають одяг за своїм розсудом.

Comments:
Only authorized users can leave comments.